— І ти нічого не планувала?
— Нічого, — не вагаючись відповіла Алекс.
— Я хочу, щоб ти присягнулася. Хочу, щоб ти поклялася материним життям, бо, якщо ти намахуєш мене, не буде ні грошей, ні плану порятунку. Я не благочинник.
— Присягаюся.
— Ти мене неабияк здивувала, Алекс Стерн. — Ансельм підвівся. Кинув кілька купюр на стіл. Потім потягнувся й підставив обличчя світлу. — Гарний обід. Трохи сонця й моря, бесіда з вродливою жінкою. Я майже почуваюся людиною. Подивимося, чи протримається це відчуття аж до Нью-Йорка. — Він простягнув руку. Долоня в нього була теплою і сухою, а погляд синіх очей — чистим. — Тримайся від гріха подалі й не висовуйся. Гроші я тобі роздобуду.
Тепер Ансельм анітрохи не був схожий на Дарлінґтона. Він був засмаглий і в костюмі. Заможний шахрай, який пантрував свої інтереси й хотів скористатися нею для їх досягнення. Черговий злодій, що нишпорить серед артефактів на чужій землі. Він був Летою, яку розуміла Алекс, а не Летою, яку любив Дарлінґтон.
Алекс потиснула йому руку.
— Згода.
24
Увечері напередодні Гелловіну вони зустрілися в їдальні «Іль- Бастоне». Вона здавалася офіційнішою за вітальню, та й Доус запевняла, що їм потрібне місце. Алекс не дуже розуміла навіщо, аж доки не побачила велетенські креслення Стерлінга, розкладені на столі. Ще Памела притягнула свою улюблену білу дошку й приготувала цілу каструльку гарячого сидру, що наповнив «Іль- Бастоне» ароматом квашених яблук.
Мерсі тричі перевдягалася, перш ніж вони вийшли зі своєї кімнати в гуртожитку, і нарешті зупинилася на зручному твідовому піджаку й оксамитовій спідничці.
— Ти ж знаєш, що робиш нам послугу, чи не так? — запитала Алекс.
— Одягайся відповідно до роботи своєї мрії.
— А яка робота твоєї мрії?
— Не знаю, — зізналася Мерсі. — Та якщо магія існує, мені хочеться справити гарне враження.
«Невже ми всі спраглі цього?» — розмірковувала Стерн, заводячи подругу до «Іль-Бастоне» і спостерігаючи, як у неї розширюються очі від побачених сходів, прикрашених соняхами, вітражів і розмальованих кахлів, якими було оздоблено камін. Навіщо виховувати дітей, обіцяючи їм магію? Навіщо плекати в них бажання, яке ніколи не вдасться задовольнити — мрії про одкровення й перетворення, — а потім кидати в безбарвне, прагматичне життєве море? На Дарлінґтоновому прикладі вона побачила, що може зробити з людиною скорбота за втраченим, але, можливо, у неї всередині теж жив той смуток. Жахливе знання, що не буде жодного таємного призначення, жодного доброго наставника, котрий помітить у ній прихований талант, жодного заклятого ворога, котрого можна було б перемогти.
Можливо, той жаль, та туга плекалася оповідками про чарівніші світи та їх нескінченні можливості, і саме тому всі вони стали такою легкою здобиччю для Лети. Можливо, це змушувало Мерсі одягатися в оксамит і твід та прикрашати вуха фальшивими смарагдами; її вела вперед мрія знайти свій шлях у глибинах шафи. Алекс лише сподівалася, що за пальтами на неї не чекало нічого огидного.
Раніше того самого вечора вона спостерігала за членами «Рукопису», котрі прив’язали до стільця попспівачку, чиї пісні очолювали чарти, закинули їй шию назад та запхали до рота соловейка в крихітних мотузяних путах. Потім дочекалися, коли пташка спорожниться співачці в горло. Це мало б повернути її легендарний голос. От такою була справжня магія — кров, кишки, сім’я і слина, органи в слоїках, мапи для полювання на людей, черепи ненароджених малюків. Проблема була не в книжках і казках, проте вони розповідали лише половину історії, створюючи ілюзію світу, де лише лиходії, жорстокі мачухи та злі зведені сестри розплачуються кров’ю, де магія чиста й не потребує жертв.
Тернера вони знайшли за столом у їдальні, де він детально вивчав приготовані Доус нотатки. Алекс підозрювала, що він здебільшого просто намагався ігнорувати Тріппа, котрий напихався вигадливо розкладеними м’ясними закусками, фондю та м’якенькою здобою різних геометричних форм, поданими на кухні.
— Алекс! — вигукнув хлопець, у якого рот був набитий сиром, щойно побачив її. — Твоя приятелька Доус — хвора кухарка. Типу божевільна.
Доус наливала в горнятко гарячий сидр, і на обличчі в неї відбилася суміш крайнього задоволення й суворого несхвалення, від чого губи витягнулися в напівпосмішці, наче в людини, що страждає від закрепу. Замість звичного спортивного костюма вона вдягла джинси, а волосся заплела у французьку косу. Навіть Тріпп убрався в синій піджак і футболку поло замість повсякденної футболки й спортивних штанів. Алекс раптом відчула, що вбрана занадто просто.