Усмішка Мерсі зникла, і дівчина кинула на нього сповнений щирого презирства погляд.
— За потреби. Смертельні слова краще працюють, якщо промовлені мертвими мовами, ясно?
Алекс здивував метал у голосі подруги, але Тріпп лише здвигнув плечима.
— Ну, якщо ти так кажеш.
— Що це означає? — поцікавився Тернер.
— «Що я робитиму з тобою, Смерте, яка не шкодує нікого?» — переклала Мерсі. — Кумедно, чи не так? Наче Смерть — неприємний гість на вечірці.
— Я обома руками за латину, — втрутилась Алекс, — але смертельні слова не допоможуть проти демона.
— У мене є одна ідея, — повідомила Доус.
— Соляні лати, — кинула Мерсі.
Памела розпливлася в усмішці.
— Точно.
Алекс знічено відчула, як її уколола голочкою заздрість до сповненого поваги погляду, чергове неприємне нагадування, що вона тут чужа.
— Що станеться, коли бібліотека зачиниться? — закортіло дізнатися Тернерові.
— Ми разом пройдемо пункти Рукавички. — Доус показала на комод. — Мерсі запустить метроном. Ритм повинен залишатися непорушним аж до завершення ритуалу.
Алекс не бачила в цьому сенсу.
— Не думаю, що в Тонісі були метрономи.
— Ні, — погодилася Доус. — У минулому на варті стояла ціла група людей, які відбивали ритм на барабанах чи задавали його за допомогою інших інструментів. Але в нас немає групи, і ми не знаємо, на скільки все затягнеться. Ми не можемо ризикувати, якщо Мерсі знепритомніє або її щось перерве.
«Цок-цок-цок». Бомба вже чекала нагоди вибухнути.
— Ми почнемо знадвору, біля писаря, — повела далі Доус, — і позначимо вхід нашою змішаною кров’ю.
Тернер похитав головою.
— Це якесь сатанистське лайно.
— Ні, — спробувала захиститися Доус. — Кров пов’яже нас і повинна розбудити Рукавичку.
— Тож ми знатимемо, що на правильному шляху? — перепитала Алекс.
Доус пожувала нижню губу.
— Така ідея. Кожен прочанин має призначення, яке визначає порядок входження до Рукавички. Спершу солдат, потім учений, потім священник, потім принц. — Вона відкашлялась. — Гадаю, мені слід обрати роль ученої. Зважаючи на Тернерові релігійні погляди, він може посісти посаду священника.
— Я можу бути солдатом, — запропонував Тріпп.
— Ти принц, — виправила Алекс. — Я солдат. Піду першою.
— Це означає, що саме ти замкнеш коло, — попередила Доус. — Останній відтинок доведеться пройти самій.
Стерн кивнула. Саме так усе й мало бути. Це вона дозволила пекельній потворі зжерти Дарлінґтона в тому підвалі. І вона замкне коло.
— Тоді, — повела далі Доус, — ми всі вже займемо свої позиції на подвір’ї. Кожні із чотирьох дверей будуть позначені кров’ю.
Нам знадобиться сигнал, аби ми всі одночасно рушили до середини подвір’я.
Вона поклала на стіл металевий диск.
— Камертон? — запитала Мерсі.
Доус кивнула.
— Десь у п’ятдесяті його зачарували, щоб забезпечити ідеальну гармонію. Сподіваюся, він допоможе нам синхронізуватися, якщо все… ускладниться.
Алекс не хотілося занадто довго розмірковувати про те, що це могло означати.
— Ми впевнені, що подвір’я — правильне місце?
Доус показала на кілька клейких листочків, які причепила до плану подвір’я Селіна.
— Четверо дверей. Четверо прочан. Чотири сторони світу. І написи теж не можуть бути збігами. Пам’ятаєш Дерево Пізнання? Його вирізьблено над кам’яним сонячним годинником на дверях бібліотекаря. «Неуцтво — то прокляття боже, а знання — крила, на яких злітаємо до неба».
— «Генріх VI», — сказала Мерсі й вишкірилася, глипнувши на Алекс.
Стерн теж їй усміхнулася.
— І знову Шекспір.
— А є ще оце.
Доус підняла вгору фотографію з кам’яною таблицею чисел.
— Судоку? — здивувався Тріпп.
Памела зиркнула на нього так, наче непевна була, покласти його в ліжко з грілкою чи вдарити лопатою.
— Це магічний квадрат із «Меланхолії» Альбрехта Дюрера. Хай у якому напрямку ти додаєш числа, сума завжди однакова. Гадаю, це жест у бік стримування.
— Ідеальна загадка, у якій може застрягнути демон, — пояснила Алекс.
— Саме так. І з-поміж усіх деталей на Дюрерових роботах ця насправді не має жодних причин опинитися на тому подвір’ї.
— А що в центрі? — запитав Тернер. — До чого ми всі йдемо?
Мерсі наморщила носа.
— Там є фонтан, але видовище таке собі. Радше великий квадратний ставок із херувимчиками в кутках.
— Його додали пізніше, — повідомила Доус. — Після того, як збудували бібліотеку. Тому що крізь каміння стало щось просочуватись.