Доус глибоко вдихнула.
— Починаймо.
Усі торкнулися пальцями крові на руках.
— Перший солдат, — сказала Доус.
Алекс залишила плямку крові на кожній із чотирьох колон біля входу. Памела пішла назирці, залишивши свою кров поверх її, потім Тернер і нарешті Тріпп.
Він подивився на калюжку їхньої перемішаної крові й відступив назад.
— Як ми дізнаємося, чи…
Його урвав звук, схожий на зітхання, порив вітру, наче десь розчахнулося вікно.
Важкі дерев’яні двері під єгипетськими письменами зникли, не залишивши по собі нічого, крім темряви. Позаду них не було й сліду бібліотечної ніші, жодного знаку життя чи вогника. Здавалося, наче вдивляєшся в ніщо. З темряви зі стогоном виривався холодний вітер.
— Ох, — видихнула Доус.
Вони стояли мовчки, і Алекс збагнула, що попри всі балачки та приготування насправді ніхто не вірив, що це спрацює. Попри всі дива та жахи, які їй довелося побачити за проведений у Єлі час, їй самій не вдавалося купитися на те, що просто в них під носом сховано стежку до засвітів. Невже якийсь інший гурт дурників колись стояв на порозі, що прокинувся від їхньої крові, налякано тремтячи на краєчку цієї прірви? Доус присягалася, буцімто Рукавичкою ніколи не користувалися. Та Стерн знову змушена була замислитись: якщо це правда, навіщо взагалі її створювати?
— Алекс перша, еге ж? — тремким голосом перепитав Тріпп.
Від побаченої порожнечі вся її хоробрість похитнулася. Але часу на роздуми не було. Алекс чула, як вулицею наближаються люди. «Прийди за мною, Стерн, — сказав він. — Прошу».
Дівчина торкнулася рукою порцелянової коробочки в кишені й переступила поріг.
Нічого не сталося. Вона стояла в схожій на печеру ніші Стерлінга. І та була такою, як і раніше.
Доус наштовхнулася на неї, і вони обидві відскочили з дороги, коли увійшли Тернер і Тріпп.
— Не розумію, — озвався хлопець.
— Ми мусимо пройти весь шлях, — пояснила Доус. — Це лише початок.
Вони вервечкою рушили в ніші до муралу з Альма-матер: солдат, учений, священник і принц, загорнуті в морок. Дивна процесія почвалала вперед. Повернули біля муралу праворуч і позначили арки під Деревом Пізнання своєю кров’ю. Коридор за ними знову наче розчинився, немов їхня реальність відвалилася, залишивши по собі роззявлену пустку. Алекс іще раз глибоко ковтнула повітря, як дайвер, що готується зануритися, і ступила крок уперед.
Вони пройшли повз скляні двері праворуч, крізь які Стерн увійде, коли настане її час. Солдат замкне коло. Пройшли коридором повз Смерть, що зазирала студентові через плече, й ступили до вестибюля, повного дерев’яних робіт Тіля Килюдини. Над ними Алекс змогла роздивитися лише чорні металеві силуети русалів із роздвоєними хвостами — чудовисько і людина, людина і чудовисько.
Поріз у неї на руці почав затягуватися, тож довелося стиснути шкіру, аби знову заструменіла кров. Вони по черзі помазали двері поруч із кам’яним павуком під девізом Єльського університету. «Світло й істина». Коли двері зникли, залишивши просту чорну темряву, ці слова здалися жартом.
— Це твій пункт, — прошепотіла Доус перші слова, відколи вони знову ввійшли до Стерлінга.
Тріпп стиснув щелепи. І кулаки. Алекс бачила, що він злегка тремтить. Вона майже очікувала, що він розвернеться на сто вісімдесят градусів і подасться геть із бібліотеки. Натомість хлопець коротко й рішуче кивнув.
Алекс швидко стиснула його плече. Легко було не ставитися до Тріппа серйозно, але він ішов до герцю з тим самим безформним жахом, що й кожен із них, і жодного разу не пожалівся.
— Побачимося на тому боці.
Вони рушили далі черговим вузьким коридором, який мав привести їх до кабінету університетського бібліотекаря. Тут було ще темніше, і стіни тиснули на них. Кабінет здавався не порожнім, а радше поспіхом покинутим, стілець біля стола стояв криво, папери височіли неохайними стосами. У цих дверях не було нічого примітного, але з протилежного боку вони були прикрашені великим кам’яним годинником і двома вітражами з лицарями на варті.
Усі зробили свіжі порізи й залишили на одвірку свою кров, цього разу готові до чорного провалля, що відкрилося перед ними, і крижаного вітру, що майнув ізсередини.
— Вище носа, — підбадьорив Тернер, стаючи на свій пост.
Таємні двері були простісінько позаду них, поруч із великим кам’яним каміном, прикрашеним дратівливим католиком; вони були майже невидимі, якщо не знати, де саме на панелі шукати силует. Алекс і Доус увійшли до чергового темного крихітного вестибюля, який не мав справжньої мети, якщо ти не збирався обійти внутрішній двір по колу.