— Дюк, друже! Мій перший секс! — знущається. Обнімає Макса, очі сміються.
— Ще раз згадаєш…
— Ані слова! Забули! — посмішка не торкається губ, зітхає-бідкається. — Та хіба таке забувається?..
— Ти став геєм? — дивується Макс.
— Чого б це? — Чонган врешті не втримується, регоче. — А ти? Я ж теж — твій перший секс. На чоловіків заглядаєшся?
— Чого б це?
— А… То добре! Тоді я спокійний. Як нап'юся до нелюдського скотства, ти мене… Так? Ти ж мене не зґвалтуєш?
І як його заспокоїти? Зґвалтувати, чи що?!
— Чонгане! Ти кому-небудь розповідав… про те наше наївне неподобство?
— Так! — киває. Задумується. — Ні! — дратується. — Дюк! Скільки можна? Я прагну забути, а ти…
Макс дивується безмежно.
— Чонган… Зараз ти мене трахаєш! Ти це розумієш?!
Чонган сміється:
— Ну, краще вже я тебе, ніж ти мене!
Хапає Макса за руку — годі вже, спішімо святкувати, поки знову не розбіглися на роки: китайський ресторан — там файна компанія чекає, потім у “Sea Grill”, бо столик замовив ще півроку тому, а звідти до Чонганового земляка, що у нього тут вілла з усіма вигодами для цілодобового бешкетування. І жодної камери спостереження. І жодної шпарини для папараці. Перевірено — отам усе і помирає. Чонган спеціально зі Штатів прилетів, аби розтрощити власний мозок у мотлох: ані думки… Суцільні інстинктивні жадання…
— Ти чого хочеш, Максе?
— Поговорити…
Чонган — друг. Чонган тільки прикидається, що його мозок уже у мотлох.
— Поговоримо, — обіцяє у салоні “роллса”, що він мчить їх до китайського ресторану. — Завтра під вечір. Коли свято відхаркаємо. Для мене, взагалі-то, ваш Новий рік не свято. Так — привід. Але гріх не скористатися.
— Довго чекати, — цідить Макс.
— Є заради чого! — переконує Чонган. — Яка зараз розмова? Спішимо! Друзі чекають! А опісля… Опісля ми станемо набагато відвертішими. От побачиш! Після неподобств — таке спустошення. Тільки й вистачає, що на відверті розмови.
Макс не жадає неподобств. Та вигадливий Чонган заздалегідь розставив пастки: і не хочеш, а вляпаєшся. Китайська горілка ханшина, що у Піднебесній її з гаоляна (а по-нашому з проса) женуть, смердить, підла, немилосердно, але мізки паралізує вправно: опісля ханшини усе — тільки гуд і кльово! Качка по-пекінськи? З цими… дівчатками у бікіні? Несіть! Дикі танці посеред китайського ресторану, кальян і телепортація до “Radisson SAS Royal”, що тут і є той славетний ресторан “Sea Grill”, у якому Чонган півроку тому замовив столик і окуня з мідіями. Оце — морський окунь? Серйозно?! А можна струшувати сигаретний попіл окуню в порожні очі?! Ні? А якщо заплатити? Кому? Ну, окуню, звичайно. Перепрошую! А ви не знаєте, від чого він помер?! Він, часом, не потонув?..
Коли перекочували до вілли Чонганового земляка, перед очима Макса коливалися чудернацькі геометричні хвилі — ніби на чисту воду хтось накидав сміття, та чимраз більше кубиків, пірамідок, довгих цеглинок і тенісних м'ячиків, і все те добро коливалося, билося одне об одне, розліталося і знову збивалося докупи.
— Час тверезіти! — постановив Чонган. — Бо пропустимо Новий рік.
— Тверезіти… нереально, — Максів язик ледь ворушився.
Чонган кивнув, мовляв: так, ні, не знаю… Обійняв Макса, поволік до басейну.
Там теж хлюпалася усіляка бридота: голі баби, кубики і цеглинки, тенісні м'ячики і пірамідки.
— Пір… наємо! — наказав Чонган.
Макс не встигає вигукнути: нізащо! Китаєць хапає Дюка за руку, стрибає у воду, тягне за собою товариша.
Макс виривається з-під води на поверхню, озирається… Чонган регоче, штовхається, борсається — біда, тверезію! Обіймає Макса і ще якихось панянок — підпливають оперативно, присмоктуються, не відірвати! Макс хапає за руку чорняву, як донбаський вуглик, худу шпалу з нахабними цицьками, притискає до стінки басейну… Ґвалтує люто й без жалю, та шпалі у кайф і за мить вона бере верх. Рухається так агресивно і затято, що Макс губиться. Звільняється від збудження, вчіплюється у чорну шпалу і так висить на ній — безвільний і спустошений, наче ганчірка чи целофановий пакетик, що його вітром занесло на електричні дроти: усіх струм убиває, а він собі майорить…
Десь поряд верещить Чонган:
— Так! Так!
Макс хоче обернутися до китайця, та всіх сил всесвіту замало для того простого руху. Макс припадає мокрою щокою до чорної шкіри худої шпали:
— Чонгане…
Чонган пливе до Макса голяка — білі труси плавають у басейні.