Романов не перебивав. “Доведеться помучитися, — констатував подумки. — Дивне уявлення про світ… Усі навкруги — огидні потвори, що нагадують йому про власну слабкість, і він вважає винуватими їх. Не себе. Проте совість є, раз мучиться, шукає вихід. А це уже непогано”.
— Ви все більше про людей розповідали, — мовив вдумливо. — А про себе… У вас недоліки є?..
— У школі мене Герцогом звали, — відповів Макс.
Ну, Романов і не таке чув. Ще довго розпитував (у вухах пропущений Гергієв) розгубленого пацієнта про особливості його сприйняття навколишнього світу, подумки складав схеми сеансів психотерапії, підкріплені медикаментозною складовою і гіпнозом, та чомусь усе ловив себе на думці, що Герцог навряд дисципліновано і регулярно (а це важливо!) стане лікуватися. Лікар теж, як слідувати логіці Макса, потрапляв до категорії огидних потвор, що вони мордували шляхетного Дюка.
— Є два варіанти подолання вашої проблеми, — врешті-решт зупинив волання хлопця. Заходив кабінетом. Важко пояснювати, коли ти у таборі ворогів… Та й (сумнівів не мав) Макс не розкрив справжніх причин, що вони призвели до душевних терзань. А все просто… Набратися відваги і погодитися на сеанси психотерапії, під час яких правда сама випливає на поверхню. Чи повернутися до тих же сеансів, але після катарсису…
— Що ви маєте на увазі? — насупився Макс.
— Випробувати себе, перш ніж…
— Та ви жартуєте? — обурився Макс. — Чи ви мене не слухали? Я майже п'ять місяців скнів у смердючій хавірі…
— Де? У великому місті? Тут навіть бездомні пси виживають. Ні, Максиме. То не шокотерапія і не привід для аналізу, — усміхнувся іронічно. — Звичайне життя… Зрозуміти, чого ви варті, можна лише в екстремальних умовах… Сьогодні вистачає ентузіастів, які організовують подібні тренінги… НЛПісти, школи виживання… Думки гарантовано яснішають. Занурення у природу — саме по собі очищення… Обмежене коло людей і існування на межі вивільняють усе, що приховане у звичному житті…
Макс глянув на лікаря холодно — не туди прийшов!
— Скільки я вам винен?.. — запитав зверхньо.
Вранці 27-го лютого від Києва на захід мчав потужний позашляховик “тойота” — заноси по цимбалах. На задньому сидінні напружений Макс кидав по боках косяки, наче той скаут, що йому наказали запам'ятати шлях.
— Спи поки, — з переднього сидіння до нього обернувся спокійний, як тиха вода, міцний чолов'яга років сорока з коротким русявим волоссям і дитячими блакитними очима.
— Перепрошую… Як вас звати? — озвався Макс.
— Дон.
— Це я уже знаю… Прізвище. А ім'я?
— Дон, — повторив чоловік. — 3 донських козаків я, — глянув до водія. — Не жени, Юрку. Під Рівним заночуємо. В “Айвенго”…
— Нормально їдемо, — буркнув немолодий Юрко з татуйованим драконом на потилиці.
Макс відкинувся на спинку сидіння, втупив очі в бокове скло: ще один без імені… “Здається, я тільки-но утнув найбільшу дурню у своєму житті”, — подумав.
— Знаєте… Повертаймо! — вицідив.
— Бомага… — спокійно відказав Дон. — Сам підписався…
…Каша заварилася тиждень тому. Після візиту до психотерапевта згадував вдумливі очі Романова, читав у них без слів: тобі б випробувати себе, хлопче, та не наважишся. З чого так вирішив?! Школи виживання? Смикнув Ганну Іванівну.
— Контакти всіх, хто займається психотренінгами. Виживанням в екстремальних умовах. Негайно, — наказав.
За годину гортав аркуші з телефонами і адресами. Безцінна у нього секретарка.
— Дору на потяг посадили?
— Так.
— І… куди поїхала? — очі примружив, аби не виказати роздратування самим собою: ніби соромиться питати. А чому?
— На Івано-Франківський сіла, а де зійде — не знаю… — упевнено збрехала Ганна Іванівна.
Відіслав — вільна, заглибився у вивчення списку, намагаючись з адрес, презентації послуг, цін, титулів інструкторів і педагогів визначити одну з усіх контор, які всі до одної обіцяли “забави для справжніх чоловіків в умовах, близьких до армагеддону”. І так би плутався до ночі, та в око впала конторка з банальною назвою “Весна”. Згадав: “Спи до весни, усе навесні…” Може, ця “Весна” ворожці примарилася? Перечитав рекламу — “Екстрим-тури, бомж-вояжі. Дорого!” Негусто… І пихато. А що там за “Весна” така?
Того ж вечора після попереднього дзвінка цікавість погнала до Куренівського кладовища — тут вона, десь поблизу…