У внутрішньому дворі автомайстерні неподалік телевежі хлопець з чорними від мастила руками указав на вузький хід, що вів до другого, ще більш захаращеного двору. І тут, на одних дверях напівпідвального приміщення, до яких спускалися п'ять обвалених сходинок, Макс узрів куцу вивіску без ознак профілю діяльності. Отак просто — Весна. Навіть без лапок. Штовхони двері, за ними — вічне відродження.
Макс дошкрібся до дверей, закляк перед ними на мить і, може бути, пішов би геть, та замок клацнув і Максу назустріч вийшов бездоганний, як сам Дюк, молодий хлопець з елегантним “А. LANGE & SÖHNE” на зап'ястку. А в Дюка ще ніколи не було такого коштовного годинника.
— До нас? — привітно, як сам Макс зазвичай, посміхнувся. — Прошу… Це ви телефонували вдень?
— Так.
— Перепрошую, але мушу запитати… Звідки ви дізналися про нас? Ми не рекламуємо наших послуг.
— У мене секретарка вправна… — сказав Макс.
— Дуже! Дуже вправна, — молодик замовк, уважно глянув на Макса. — Чим можемо вам допомогти?
— Запросіть всередину для початку, — роздратувався Дюк, бо молодик і досі стояв у дверях, ніби у надра таємничої “Весни” зась.
— Прошу! — молодик розчахнув рипучі двері.
Макс увійшов, роззирнувся — квітів, бутонів, свіжих теплих вітрів і ясного сонця не спостерігалося. Невеличкий кабінет. Дешеві шпалери, з намальованими на них цеглинами, погане освітлення, старий стіл у куті біля важкого сейфа, які в пристойних офісах давно відправили на звалище. Навпроти сумнівний диван і ще більш сумнівний журнальний столик, завалений усім, що необхідно для термінового чаювання.
— То чим ми можемо вам допомогти? — почув голос молодика.
Роздратувався подумки: хто це “ми”? То він про себе?
— Скільки коштує участь в екстрим-турі? — у лоба.
Молодик нічим не виказав здивування.
— Ви помилилися, — відповів чемно, не присікатися. — Ми спеціалізуємося на зеленому туризмі. Можемо поселити вас в автентичній хаті — від Буковини до Чернігівщини — з усіма принадами патріархального сільського життя. На сьогодні ці маршрути користуються неабиякою популярністю.
“Та що зі мною не так? — роз'ярився Макс. — Чому ж мене всі трахають?!”
— Моя секретарка ніколи не помиляється, — сказав так само чемно, як молодик. — Мене цікавить екстрим-тур.
— Вибачте, ця послуга тільки за рекомендацією…
— Якою рекомендацією?
— Особи, яка повернулася з туру… Ваша секретарка, я так розумію, в екстрим-турі не була… — просто плював і гнав геть.
— Скільки?.. — затявся Макс.
— Перепрошую…
— П'ять тисяч! Євро! Вистачить? — оцінив мімічні зміни на лиці молодика. — За ці гроші я до Монако можу злітати. Туди і назад. І ще зіграти там… — чим сильніше молодик прагнув здихатися його, тим відчайдушніше хотілося зрозуміти: що ж криється за скупим формулюванням “Екстрим-тури, бомж-вояжі. Дорого”. Простягнув молодику конверт.
— Прошу! — чемний.
Молодик усміхнувся.
— Я вам подобаюся? — запитав раптом. Махнув рукою — не відповідайте. — Я сам собі подобаюся… Бачили б ви мене до екстрим-туру… Щеня…
За мить на сумнівному дивані Макс уже порівнював ще більш сумнівні послуги підвальної “Весни”. Можна було вирядитися у дрантя і за немалі гроші добу копирсатися у смітниках столиці у компанії таких же божевільних під наглядом інструкторів. За окрему платню контора організовувала бійку зі справжніми волоцюжками чи з ментами. І знову ж — залежно від побажання клієнта — бійку могли зупинити при загрозі життю, а могли і не втручатися — хоч помри. Окрема пропозиція: взяти участь у справжній крадіжці з переможним фіналом чи з арештом і знущаннями у міліцейському відділку. А то — стати на добу сутенером справжніх повій і не де-небудь у центрі — на Окружній. І як, не дай Боже, повії не виконають план, то розбиратися зі справжнім сутенером і берегти зуби, бо той у щелепу цідить.
Пропонувала “Весна” і більш тривалі за часом забави — двотижневі тури “У режимі подвигу” і “У режимі жебрака”. З жебраками — зрозуміло. Два тижні жити на людські подаяння. Режим подвигу заганяв у безлюдні місцини без їжі, спорядження, засобів зв'язку. Просто завозять на край землі і кидають — далі самі.
— На виживання… Тут багато залежить від інструктора, — пояснював молодик. — У нас працюють найкращі. До цього дня, тьху-тьху, — постукав по столику, — усі живими поверталися. А про наших конкурентів такого не скажеш… До речі, зараз формується група бажаючих пожити в режимі подвигу. Можете приєднатися.