Вийшов на поріг до трійці претендентів, глянув недобро.
– Костю, Геракле, Вово… – сказав глухо. – Вітаю. Прийняті. Сьогодні о десятій вечора…
– Перепрошую, пане… – Геракл знітився. – А як нам до вас звертатися? Може, пан Інкогніто?
– Макар, – сказав механік. – Я – Макар.
– Шановний пане Макаре. – Геракл подався до роботодавця, благально зазирнув у вічі. – Одне невеличке уточнення… Перш ніж ви… ми…
– Писака грошей хоче, – сказав Костя.
– Як ви смієте звертатися до мене так… – Геракл гордо підняв до неба суху щелепу. – Я… Петрарку… в оригіналі… бачив!
– Замовкніть, Пустовоєв! – гаркнув Макар. – Бо відрахую. – Глянув на компанію. – Слухайте уважно. Двічі не повторюватиму. Зараз ви йдете додому чи куди завгодно… Мені однаково. О десятій вечора ви повинні бути на розі навпроти Генеральної прокуратури.
– А! То наша місія проходитиме під опікою правоохоронних органів? – спробував зметикувати Пустовоєв.
– …Вулиця Різницька! – Макар уже шкодував, що взяв старого. – Навпроти – житловий будинок. Отам я чекатиму на вас. Хто запізниться – може відразу повертати додому.
– А далі що? – запитав Вова.
– Далі? А це ти дізнаєшся о десятій вечора, якщо прийдеш вчасно і сам, а не з групою підтримки.
– Перепрошую! Вельмишановний пане Макаре! А з приводу… – обережно сказав Пустовоєв.
– Грошей?
– Якщо можна. Просто уточнення…
– По п'ятдесят доларів отримаєте рівно о десятій вечора. Перед початком… роботи.
– А ще п'ятдесят? – не здавався літератор.
– По закінченні доби.
– Справедливо, – кивнув Костя.
– Ти тверезим прийди, – відрубав Макар. – Все. І раджу не розпатякувати про вашу нинішню… роботу. Не писати прощальних листів і не звинувачувати у всьому продажну владу і клятий капіталізм. Бо не бачити вам зелених, як…
Макар вирішив не напружуватися і не шукати влучних порівнянь. Пішов до хвіртки – розчахнути її, викинути найманців геть. Хай збирають залишки здорового глузду і мовчать, якщо вирішили продатися так задешево.
Смикнув за ручку хвіртки й остовпів – прямо перед ним стояла міцна молодуха із дуже… дуже суворими очима. Ступила на подвір'я без запрошення. Ухопила механіка за барки…
– Пане, мені дуже потрібна ця робота, – сказала з ласкавою погрозою. – Зіні ще ніколи не платили сто баксів за добу.
– Ти… Досить! Відпусти! – смикнувся Макар.
Зіна обережно розтиснула долоні. З материнським усміхом зиркнула на хлопця.
– Не підведу! – запевнила.
– Звідки ти взялася? – запитав ошелешений механік.
Знав би він Зіну! Зіна життя розуміла краще, ніж життя Зіну Зіна ще вдосвіта поставила Тьомку чергувати біля будинку культури, тож на дев'яту ранку вони з сином упевнено потрапляли у будь-які варіанти черги, що на десяту їх стало мінімум п'ять. Сама ж стояла трохи збоку спостерігала за ситуацією, адже було вже таке в її житті – поки ти в черзі тирлуєшся, інші поза чергою купони стрижуть. Повз Зінину увагу не прослизнув симпатичний білявий хлопчина, що він був одягнений якось геть не за місцевим звичаєм. Вона завважила, як він заговорив з місцевим алкашем, потім до нього підтягнувся дивакуватий дідок у жмаканому пальті, а коли трійця швидко посунула геть, за ними учепився ще й молодик у бейсболці. Зіна наказала Тьомці стерегти чергу, пішла слідом. За десять хвилин чоловіки ввійшли до звичайного подвір'я на Новоросійській.
– …Звідки взялася… – буркнула Зіна. – Мама була народила. А тебе хто?
– Іди собі, – огризнувся механік.
– Ні, – сказала Зіна. – Бери мене на цю роботу! Не пошкодуєш. Хочеш, паспорт принесу? Прописка є – на Лазо дім у мене.
– Добре, – процідив механік. Нутром відчував: тітка не відчепиться.
Зіна кивнула.
– Скільки діб працювати?
– Одну.
– Шкода, мало. Може, розтягнемо процес?
– Слухай…
– …Зіна!
– Зіна! Куди ти лізеш? Не жіноче це діло.
Зіна дістала з-за пазухи фото дітей – готувалася ж! – простягнула механіку.
– Ти їх годуватимеш?
– А де., батько цієї банди? – спитав механік.
– Помер.
– А якщо і ти помреш? – без співчуття запитав Макар. – У заручників стріляють погані хлопці. Не чула?