- Дещо. Не треба про це зараз, мамо, - відрізав чемно. - Розберуся, сам розкажу.
А матері крайся. Перепечай за все життя жодного разу не повідав, якими багатствами володіє. Тепер Максим голову морочить. А їй одне пече! Чи зможуть синові допомогти, як раптом голим лишиться! ІЦо там у нього? Апартаменти на Хрещатику залишив, до дідового будинку біля Флорівського переселився з хвойдою якоюсь, грошей у батьків не питає… Геть нічого не зрозуміло! Багатий тепер? Так сказав би! Онде Вовка не спить, крутиться, валокордин ковтає… Може, заспокоївся б, якби знав, що Максимко у безпеці.
1 не чекала, що перед літаком син заскочить попрощатися. Саме продивлялися з Вовкою документи на майно, що Перепечай доньці лишив, бо виходило - тільки на те й жити їм, а чоловік краще за пані Женю кумекав, як доцільніше тим розпорядитися.
- Надовго у мандри? - Володимир Гнатович обійняв сина, зиркнув на нього напружено.
- Не знаю… По дідусеві коли сорок днів?
- Дев’ятого грудня, - нагадала мати.
- Ні! Не зможу на день повернутися. Одначе обов’язково пом’яну, де б не був. І панахиду замовлю.
- А що за справи такі невідкладні, що й на поминки приїхати не хочеш?! - недобре мовив батько.
- Вибач, тату. Не сповідуватимуся.
Заіскрило. Пані Женя громовідводом на іншу тему.
- Максиме… У тебе, бачу, справ чимало.
- Вистачає.
- І фонд на тобі. Може б, тато…
- Ні.
2JB
- Що?! - Володимир Гнатович і не планував повертатися у “Силу добра” - крихти по кишенях розпихувати. Не усвідомлював й досі - край, Вовко. Хтось дужий спустив тебе в унітаз, пливи…
Розчервонівся. До Макса сіпнувся. Пані Женя поміж них.
- І… чому? - синові в очі.
- Ну, не відміняти ж мені власні розпорядження. Тільки-но призначив нового директора-розпорядника. Юлію Скачко.
- Хвойду свою?! - вибухнув Володимир Гнатович.
- Наречену… - Макс і на півтону не підвищив голосу. - Думаю, восени наступного року запрошу тебе на весілля, мамо…
- Що?! - отетеріла пані Женя.
- А вас навряд, Володимире Гнатовичу, - зиркнув на батька.
- Та ти… - Сердюк-старший задихнувся гнівом. - Тварюка! Падло жовтороте! Бачити тебе не хочу! Пішов геть звідси, покидьок невдячний! Ти ще приповзеш…
- Я так і знав… Варто попрощатися з тобою назавжди… тату! - бездоганно-ввічливий. Усміхнувся матері сумно. - Я телефонуватиму, мамо…
Син уже летів бізнес-класом, певно, сьорбав шампанське на пару з новою директоркою-розпорядницею “Сили добра”, а пані Женя з чоловіком - прибиті-приголомшені - все сиділи, як ті дурні, ворухнутися несила.
- Виріс синочок… Вилетів з гнізда… - недобре прошепотів Володимир Гнатович. - Щоправда, обісрав гніздо, перед тим як гайнути…
Пані Женя зиркнула на папери, що й досі лежали на столику.
- Вово… Я тебе не покину, - сказала твердо.
Не все так
Хоча Володимир Гнатович Сердюк і підняв у новорічну ніч рівно опівночі бокал із побажанням: “Грошей!”, 2010-й розпочався для нього вкрай паскудно. Схуд. Фінансові негаразди і категоричне відторгнення сина - сволота! - зменшили і реальну масу тіла. І політикою ваги не набереш, не той час. Партійні пасьянси напередодні виборів вимагали все більше витрати, тільки обіцяли дивіденди у майбутньому. Якби не статки дружини, уже б шепотіли по кутках, що офіціантам на “чай” не залишає. Шкірою відчував: хтось копає під нього вперто і настійливо. Не економить, не прораховується, суне і суне, наче іншого діла нема! Хто?! Роззирався, принюхувався. “Після виборів розберуся по-тихому”, - думав, а тут тобі - лясь! Напередодні голосування клятий покидьок Макаров влаштував гучне захоплення власної фабрики зі стріляниною! Навколо Володимира Гнато- вича за день соратників удвічі поменшало. Усі - боком, боком, подалі від Сердюка.
Горів, сходив гнівом. Хто?! Підняв усіх, кого тільки міг - від ментів до бандитів. Останні, як завжди, виявилися спритнішими. Під кінець січня друг Купа, якого Володимир Гнатович зі шкільної лави знав, розлив по гранчаках горілку, філософськи мовив:
- І рости тих дітей…
- Потім про особисте, - буркнув Сердюк. - Дізнався, хто за захопленням фабрики стоїть?
- Кажу ж… Невдячні діти.
- Макс? - не повірив Сердюк.
Купа кивнув, підняв гранчак.
- Фірма “Ліс”… Він до неї якимось боком… І тесть твій покійний…
- Падли…
Завмер спустошено, у гранчаку горілка хлюпає - усе стало на свої місця, лише уявив поряд із ненависним Перепечаєм… Макса. Пішло, старе козлище, а пішаків порозставляло на роки наперед. І не дізнатися, де наступна засідка. Реготатиме старий з могили, поки не знищить! Одного не врахував, сука! Женя… його не залишить! А з Женею він ще на Перепечаєвій могилі потанцює…