- Сто відсотків!
-Ні!
- Тобто? Ти мене весільним генералом туди посадив? Тоді я й дня там не лишуся! Невже ти й досі не зрозумів, тату? Я працюватиму тільки самостійно і незалежно від тебе. Навіть… у твоїй структурі.
- А десяти відсотків тобі мало?!
- Мені? Ти знущаєшся? Ті гроші йдуть людям. А інші…
- А інші - теж людям! Дуже потрібним, дуже поважним і дуже впливовим людям.
-1 тобі?
Володимир Гнатович набундючився, забув про помаду Карен, загарцював по вітальні.
- Мені, не мені. Яка тобі різниця?! Певна частка - недоторканна. І це не обговорюється. Гроші йдуть… за призначенням. Благодійні акції, допомога оцим усім алкоголікам, наркоманам… На них - десять відсотків! І це теж не обговорюється. Є опікунська рада, а це не я один. Рада так вирішила. Крапка! - замовк, розстроївся. - Молодий ти ще… благодійністю займатися. Складна справа…
- А ти думав, я на сто тисяч гривень гречки бідахам накуплю і півроку радітиму? - Макс підвівся, стояв посеред вітальні, спостерігав за знервованим батьком.
Володимир Гнатович зупинився, обійняв сина.
- Ну… Годі, Максе. Свято… Рік новий. Разом відсвяткуємо чи назад летиш?
- З товаришем зустрітися маю. З ним, певно, і Новий рік зустріну.
- То й добре. Відпочивай. Я тобі номер забронював. Чи зі мною лишайся.
- Тату… Ми не про свята!
- Та чого ж ти такий упертий?! Усе “тату” і “тату”! Хіба я тобі зле зроблю? Подумаю… Подумаю і все вирішу. Аби впорався.
- Упораюся…
- Добре… Дай тиждень-другий. За день такі справи не вирішуються. Треба з людьми поговорити… Пояснити їм… - зиркнув на сина із прикрістю. - І що тебе муляє?
Макс усміхнувся тоскно.
- Та ні… Усе гаразд. Хочу справу… згідно з власною ваговою категорією. Я на середньоваговика не вчився. Моя вага - важка.
Чонган замахнувся на надважку. Готель “Radisson SAS Royal”. У “люксі” італійські меблі ар-деко 70-х років минулого століття. Китайцеві італійці по цимбалах! Статус. Сорочки-шкарпет- ки розкидані, посеред них коштовні цяцьки-гаджети - як і погубляться, Чонган нові купить. Не проблема!
- Дюк, друже! Мій перший секс! - знущається. Обнімає Макса, очі сміються.
- Ще раз згадаєш…
- Ані слова! Забули! - посмішка не торкається губ, зітхає- бідкається. - Та хіба таке забувається?..
- Ти став геєм? - дивується Макс.
- Чого б це? - Чонган врешті не втримується, регоче. - А ти? Я ж теж - твій перший секс. На чоловіків заглядаєшся?
- Чого б це?
- А… То добре! Тоді я спокійний. Як нап’юся до нелюдського скотства, ти мене… Так? Ти ж мене не зґвалтуєш?
І як його заспокоїти? Зґвалтувати, чи що?!
- Чонгане! Ти кому-небудь розповідав… про те наше наївне неподобство?
— Так! - киває. Задумується. - Ні! - дратується. - Дюк! Скільки можна? Я прагну забути, а ти…
Макс дивується безмежно.
- Чонган… Зараз ти мене трахаєш! Ти це розумієш?!
Чонган сміється:
- Ну, краще вже я тебе, ніж ти мене!
Хапає Макса за руку - годі вже, спішімо святкувати, поки знову не розбіглися на роки: китайський ресторан - там фай- на компанія чекає, потім у “Sea Grill”, бо столик замовив ще півроку тому, а звідти до Чонганового земляка, що у нього тут вілла з усіма вигодами для цілодобового бешкетування. 1 жодної камери спостереження. І жодної шпарини для папараці. Перевірено - отам усе і помирає. Чонган спеціально зі Штатів прилетів, аби розтрощити власний мозок у мотлох: ані думки… Суцільні інстинктивні жадання…
- Ти чого хочеш, Максе?
- Поговорити…
Чонган - друг. Чонган тільки прикидається, що його мозок уже у мотлох.
- Поговоримо, - обіцяє у салоні “роллса”, що він мчить їх до китайського ресторану. - Завтра під вечір. Коли свято відхаркаємо. Для мене, взагалі-то, ваш Новий рік не свято. Так - привід. Але гріх не скористатися.
- Довго чекати, - цідить Макс.
- Є заради чого! - переконує Чонган. - Яка зараз розмова? Спішимо! Друзі чекають! А опісля… Опісля ми станемо набагато відвертішими- От побачиш! Після неподобств - таке спустошення. Тільки й вистачає, іцо на відверті розмови.
Макс не жадає неподобств. Та вигадливий Чонган заздалегідь розставив пастки: і не хочеш, а вляпаєшся. Китайська горілка ханшина, що у Піднебесній її з гаоляна (а по-нашому з проса) женуть, смердить, підла, немилосердно, але мізки паралізує вправно: опісля хан шини усе - тільки гуд і кльово! Качка по-пекінськи? З цими… дівчатками у бікіні? Несіть! Дикі танці посеред китайського ресторану, кальян і телепортація до “Radisson SAS Royal”, що тут і є той славетний ресторан “Sea Grill”, у якому Чонган півроку тому замовив столик і окуня з мідіями. Оце - морський окунь? Серйозно?! А можна струшувати сигаретний попіл окуню в порожні очі?! Ні? А якщо заплатити? Кому? Ну, окуню, звичайно. Перепрошую! А ви не знаєте, від чого він помер?! Він, часом, не потонув?..