4 січня по обіді у люксовому номері “Radisson SAS Royal” Чонган розплющив очі, вхопився обома руками за макітру, бо існувала окремо, не бажала відриватися від подушок, отак і підвівся - тримав башку руками, зиркав на Макса, промимрив слабко:
- То як справи… багатію…
Макса прибило до килима посеред кімнати, гриз стелю очима - не спав. Ні. Думок і сумнівів - годин на п’ять вдумливого монологу. Макс сказав би Чонгану: просто багатієш? То добре, то геть усе спрощує. Автоматично анульовує сотні питань. Усе, що заважає меті. А Дюку прості цілі геть нецікавими стали. Із такими батьками, як у них із Чонганом, бордюри золотом викладати - проблема лише часу, який знадобиться трударям зливки рівним рядком виструнчувати. А що робити, коли Дюк бачить себе не просто багатим? Ще й незалежним і шанованим… А кожен новий день із хірургічною точністю роз’єднує ті дві мети, як сіамських близнюків, і життєздатною лишається лише одна… Яка?! Макс і сам не второпає, а люди… Деякі ниці люди вважають його просто багатим! Не бачать, суки, Дюка! Тільки його гроші!
Думки збурюються, просяться на язик. Макс сідає на підлозі і тільки тепер помічає - Чонган уже давно кружляє кімнатою, щось балабонить, балабонить…
- …А позаторік тато письменника купив. З півроку надик- товував йому свою біографію. Усі таємниці порозкривав. І як з піратами судна у Жовтому морі потрошив, ще як підлітком був. І як кулькові ручки з голими бабами у підвалі штампував. І як з цінними паперами махлював, коли на ноги став. Той письменник на основі татових одкровень роман написав. Ім’я головному герою, звичайно, інше вигадали. Дещо підкорегували його теперішнє… Крутий трешняк вийшов. Я читав. Кіношники зацікавились - фільм зніматимуть. Шкода, письменник книжки не побачив… Курив багато… Заснув із цигаркою. Увесь дім згорів. І письменник, і його кішка, і його колекція висушених квітів… Кішка дурна! Могла б і дременути… Я коли дізнався - в той же час відніс свою Френсіс у притулок для тварин. Ні, ну навіщо мені кішка, коли я палю… Одне з двох!
Одне з двох?! Макс смикнувся: Чонган відповідав на його думки.
- Тато підтримав… - Чонган не помітив. Прорвало - не зупинити. - Сказав: синку, ти своєчасно приймаєш вірні рішення. Чи то він щодо квартального звіту по компанії? Не пам’ятаю нині. Голова розвалюється. Скоріше б уже переводив мене зі Штатів кудись до Європи. Не люблю Детройт! Але найбільша філія нашої компанії там. Тато каже: синку, я довірив тобі найважливіше! Півтори тисячі працівників. Ні! Уже менше. Скоротили торік двадцять відсотків. Криза… Але всі, хто лишився, - поважають мене…
- Поважають?! - Макс підвівся, зиркнув на китайця з підозрою. - Чому?
- Вони там подуріли… Куди не поткнися: “Ми - команда!”, “Наш командний дух переможе!” Я топ-менеджмент компанії зібрав. Кажу: у нас - не команда, щоб ви всі тут мене правильно зрозуміли! У нас - армія! Я - командир! Усі інші - солдати! У полон нікого не беремо - знищуємо. Дезертирів перекреслюємо прямо на робочому місці. Оборона по периметру. Усім п’ять хвилин для прийняття рішення: лишатися чи скоріш бігти геть! - Чонган усміхається. - Усі залишилися. Питаю: чому?! “Поважаємо вашу філософію!” - кажуть. Отак! Знайшов слово!
Чонган не помічає, як тьмяніє Макс. Хапає його за плечі, трусить, регоче:
- Дюк, та що з тобою? Ти й досі під кайфом? А мене попустило. Що за життя?! Щоб розшматувати свідомість, мчав на інший континент! А хіба задарма?! Сто років не бачилися! А ти… Ти як?
- Я?!
Макс відсторонює Чонгана, махає рукою, мовляв, не хочу про це. Збоку глянути - ніби спогади розганяє, а вони бджолами: “мазераті”, Люба, міст, Костянтинівська, Гоцик, альтернативна енергетика зі смердючим чебуреком упереміш, мама, Люба, три слова, недоторкане глухоніме дівча з нереальними чорними очима, “мазераті”, батько, Скачко, Август, бал, ковдри, ковдри, ковдри і… розпач: нікого поруч. Хіба що куплена Дора…
- А друзі?.. Теж - солдати? - питає тоскно.
- Жартуєш? Друзі лишилися у казках про героїв. У нашій реальності їх немає. У мене - ти один. Та й то тільки тому, що пов’язані… Нашою ідіотською таємницею, - гигоче. - Наш перший секс. Ні, ну йолопи… Дюк! Ти кому-небудь розповідав?
Макс дивиться на китайця. Важко опускається у крісло - ар-деко!
- Чому ти до Гонконгу не повернувся, Чонгане?
- Тато наказав Америку трахати.
- Під татом до кінця життя намірився?
- Це називається - династія, Максе! Тато так розчулився, коли я сказав, що продовжуватиму його справу. А мама розплакалася… Та й зірки… Астролог мені ще років п’ять тому вирахував: зірки забезпечать удачу, якщо йтиму татовим шляхом. Доля… А ти…
- Я… кохану убив, - шепоче глухо. - Здається…