Чонган присідає біля Макса, без здивування знизує плечима.
- Ну… Для мемуарів - круто. Яскрава біографія. І логіка - залізна. У тринадцять тебе пацан трахнув. Ти пережив страшне психологічне потрясіння, воно шукало виходу. І ти побачив вихід - убив кохану дівчину, бо вона раз ляпнула: тепер ти маєш розповісти про себе все! Глядачі обри даються!
- Які глядачі?
- Ти не жартував? -Ні.
Чонган супиться, чухає потилицю із прикрістю:
- Кляті янкі! Я починаю розмірковувати їхніми категоріями, - замовкає, обіймає Макса. - Знаєш, друже… У тих трьох словах “я убив кохану” особисто мене насторожує слово “кохана”… Ну, яке кохання? Ми ж із Санкт-Галлена! Ти не бачиш, чим завершуються пошуки кохання? Шлюбом за розрахунком. Нормальний шлях. Тато вже підшукав мені наречену у Гонконзі. Тільки вона не любить кішок. А це проблема! Китайська дівчина, яка не любить кішок, особисто у мене викликає обґрунтовану підозру. Так можна докотитися до того, що нам і Конфуцій не указ. А я, до речі, як і Конфуцій, особливо полюбляю котів кольору “чорні хмари на снігу”. Моя Френсіс була саме такою. Повернуся до Детройта, заберу її з притулку для тварин.
- Три слова? - Макс напружується. - Які три слова тобі найважливіші?
Чонган не замислюється й на мить.
- Я! Я! І ще раз Я! - видає миттєво. На пиці значущість. - Але те Я включає у себе безліч різнопланових понять. Моє Я - закінчений гармонійний вітраж, хоча тобі, слов’янину, думаю, це мало про що говорить. Пояснити?
- Не треба. Мені б з уламками свого скла розібратися…
- А гайда зі мною. У Детройт. Хочеш бути віце-президентом з питань стратегічного розвитку?
- …І твоїм солдатом? Hi. Ти мій друг.
- Тоді - пити! Ще маємо краплю часу. Господи, як же я люблю впадати у суцільне скотство!
10 січня зранку в Борисполі Максова мама дзиґою крутилася біля виходу, що через нього виходили прибулі пасажири різних рейсів, виглядала синочка, себе вгамовувала: та охолонь, Женю! Потроху, по кроку… Не вивали Максові на голову всі свої плани. Придивися спочатку: що в очах? Закинь гачок…
А нетерплячка ж - під кадик. Ох, вона мудра! Що не задумає, усе по її стане. І до Швейцарії сина - вона! І до Лондона - її воля у вигляді ненав’язливої поради. А хто краще від матері за сина подбає? Чужі люди? Десять днів у Брюсселі колобродив. Вовка казав: бачив Макса хвилин двадцять по приїзді і ще хвилин десять в аеропорту, коли той додому відлітав.
Пані Женя часу не гаяла. Застрягло у голові - женити. Тож до справи. Через знайомих повивідувала: що за дочка в Ярослава Новаковського? Чи не наркоманка, часом? Чи не дурепка ахмбітна, що вони такі всі до одної - силіконові пупи землі, бо у голові, як у порожній діжі, гуде. Чи, може, ще якісь хибні вади має? Ні, люди кажуть, під кайфом не бачили, на публічних заходах - вкрай рідко, архітекторка… Та пані Женя і сама розуміла, хоч бачила Нані тільки раз на тому клятому балу: інтересний варіант. Усе кумекала: як підібратися, щоб не схибити. Ну, повернеться Вовка навесні, зав’яже із Новаковським якісь оборудки, щоб можна було запросто запросити його з донькою на чай-каву. Чи додому, чи до заміського будинку, чи, приміром, до… Макса. А чому б і ні? То не проблема. Як викрутити, аби Макс ту Нані захотів?! За дівчину пані Женя геть не хвилювалася: щоб її Максимчик комусь не сподобався?! Та хай їй зроблять невдалу блефаропластику, щоб очі ніколи не закривалися, якщо таке станеться! А от Макс…
Вихід валявся під ногами. Після православного Різдва попхалася до салону краси педикюром нудьгу нищити, а там - Таточка, третя чи вже четверта дружина підстаркуватого мільйонера Ореста Матусова. Пані Женя з третім-четвертим особовим складом дружби не водила. Спілкувалася через “не хочу”, якщо обставини змушували. А тут - педикюрні ванночки поруч.
- Як здоров’я Ореста Давидовича? - для годиться.
Таточка зітхнула розгублено.
- Єва-Марія сказала: носити мені чорне…
- Яка ще Єва-Марія? - зацікавилася пані Женя головним. А й те: чи їй здоров’ям Ореста Матусова опікуватися?! Та хай хоч сьогодні охолоне.
- Як?! Ви не знаєте? - Таточка теж правильно розставляла пріоритети. - Єва-Марія… Пророчиця з Македонії. Вона теж у Струміце народилася. Як і Ванга. Усе наперед знає. Кажуть, у неї Саркозі бував. Монтсеррат Кабальє. І балет з Марийського.
Пані Женя насупилася: тепло, тепло… А як - щоби гаряче?
- То ви з Македонії повернулися? - усміхнулася привітно.
- Ми з Орестом Давидовичем по задвірках не їздимо, - образилася Таточка.
- А де ж пророчицю надибали?
- У Києві на Костьольній, - кліпнула оченятами Таточка. - Єва-Марія приїхала у місцях сили помолитися. Певно, й не дійшла ще до Лаври. Людей приймає з ранку до ночі.