Серце калатало - не відгукнеться.
Дев’ятого зранку мордовороти старого Перепечая виймали душу з Ганни Іванівни - де хазяїн був, що наказував, куди їздив… За годину зіпсували чаювання у родині Андрія Миколайовича Романова, за три уже нишпорили офісом таємничої “Весни”. Молодик із “А. LANGE & SOHNE” на зап’ястку тремтячими руками гортав договір - усе за законом. Зелений туризм. Легка прогулянка. Поряд із Максом досвідчений провідник… Удвох так цікаво мандрувати горами… Чотирнадцятого під вечір побачите громадянина Сердюка М. В. живим і не- ушкодженим.
- Маршрут показуй! - Перепечай власною персоною приїхав допитувати молодика.
За десять хвилин у Івано-Франківську партнери Перепечая підняли на ноги всіх, хто міг організувати пошуки за вказаним маршрутом, та під вечір, коли рятівники, провідники й охоронці розбилися на групи і тільки від’їжджали у гори, отримали інформацію: під час лісової пожежі у мисливській заїмці згоріло двоє чоловіків.
Перепечай нічого не сказав доньці. Наказав до ранку відкласти пошуки і - хоч по небу! - до ночі доправити йому рештки загиблих.
О другій ночі пані Женя ще не спала. Як зранку прибігла ра- 30хМ із Перепечаєвими вовкодавами до синової квартири, так там і лишилася. Сиділа на дивані каменем - німа від горя. Ганна Іванівна й на крок не відходила. Операційна сестра з двадцятирічним стажем розуміла ясніше за будь-кого - пані щохвилини перекинутися може.
- Може, чаю вам заварити? Чи поїжте…
“Ні”, - ледь помітно хитала головою пані Женя. І тільки коли лунав телефонний дзвінок - старий тато Перепечай інформував доньку про кожний крок пошуків, - зиркала на секретарку перелякано.
- Трубку візьмете?
“Так”, - кивала Ганна Іванівна.
Під вечір обнадійливі новини про таємничі синові мандри й організацію масштабних пошуків не повернули пані Жені снаги. Так і скніла на дивані, тільки все куйовдила рукою волосся, ніби заважає, ніби зайве…
О восьмій вечора Перепечай передав, що наступна інформація надійде на ранок.
- Усе зробіть, щоб Женя виспалася, - наказав секретарці.
- Спробую, - Ганна Іванівна уже зателефонувала додому, попередила, що затримується, а як довго - невідомо.
Присіла біля пані Жені:
- Я постелю вам… У гостьовій.
Бідаха плечима знизала - тільки й того. Та о другій ночі раптом підхопилася з дивана, до дверей. Ганна Іванівна миттєво вкинула до сумки нашатир і корвалол з аптечки, прожогом услід. Пані Женя уже сідала за кермо свого “лексуса”.
За двадцять хвилин підтримувала хазяйську матір під руку, допомагала долати сходинки, що вели на третій поверх відрес- таврованого старовинного будинку біля Житнього ринку, де старий Перепечай займав цілий поверх. Косувала у вікна парадного на вулицю - біля під “їзду скупчилося нелогічно багато для ночі автівок: у салонах сиділи міцні чоловіки, перемовлялися.
Пані Женя не постукала у двері. Ключем відчинила, швидко пішла на світло, що линуло з глибини хоромів. Ганна Іванівна сунула слідом, уже знала - біда… На ходу діставала з сумки нашатир, руки трусилися. “Без роботи лишуся…” - душив відчай.
Заклякли біля прочинених дверей Перепечаєвого кабінету. Ганна Іванівна виглядала з-за спини пані Жені, бачила - за столом старий дід насуплений, щелепи ходором. Навколо столу міцні чоловіки перешіптуються насторожено, а на столі, на самій його середині обгорілий черевик… З нього чорна кістка стирчить.
- Не факт, що це черевик вашого онука, - розрізає гнітючу тишу обережний голос одного з міцних чоловіків. - Ми з’ясуємо назву фірми, дізнаємося…
- “Фабі”… - глухо хрипить пані Женя. Штовхає двері. - “Фабі”! - стогне, очі з орбіт. Штовхає чоловіків, лупить кулачками по їхніх грудях. - “Фабі”, “Фабі”…
- Синочок… - валиться, шкребе нігтями підлогу, кричить страшно і моторошно.
Під ранок після двох “швидких”, божевільна від горя, сунеться з ліжка на підлогу у гостьовій кімнаті татових апартаментів.
- Тихо, голубонько, тихо… - Ганна Іванівна притримує пані Женю за руки. Усе товче: - Тихо, голубонько, тихо…
Жінка відштовхує секретарку з люттю. Суне до виходу. І тільки старий Перепечай слова знає.
- Куди, доню?
- До Максимка… Там маю на нього чекати…
- Добре, добре…
До автівки уже поспішає водій. Перепечай самим поглядом наказує секретарці слідувати за донькою.
У порожній Максовій квартирі пані Женя, як у лихоманці, відшукує ножиці, стає посеред вітальні, зрізає волосся під корінь. Кидає ножиці на підлогу.
Секретарка не квапиться прибирати. Обіймає зболілу.
- Присядь, голубонько…
Та довести пані Женю до дивана не встигає. Мобільний здригається - виклик, виклик!