— Я нікому не довіряю,— відтяла Серсі.— Але вони мені потрібні. А батько гадає, що вони ведуть нечесну гру?
— Радше підозрює.
— Але чому? Що він знає?
Тиріон знизав плечима.
— Він знає, що коротке правління твого сина — це довга шерега безумства й катастроф. А це означає, що хтось дає Джофрі дуже погані поради.
Серсі окинула його допитливим поглядом.
— Джофу не бракує мудрих порад. Але він завжди був вольовий. Тепер же він став королем і вважає, що може чинити на свій розсуд, а не так, як йому радять.
— Корона дивним чином впливає на голову, на яку надіта,— погодився Тиріон.— А ця справа з Едардом Старком... робота Джофрі?
— Він отримав настанову пробачити Старка,— скривилася королева,— дозволити йому вбратися в чорне. Таким чином я прибрала б цього чоловіка зі свого шляху назавжди, й тоді, можливо, вдалося б замиритися з його сином, але Джофові заманулося влаштувати виставу для юрми. І що я могла вдіяти? Він вимагав голову лорда Едарда на очах у половини міста. Джанос Слінт із сером Іліном радо кинулися виконувати й укоротили людині віку, не спитавшись мене! — вона стиснула руку в кулак.— Верховний септон заявив, що ми заплямували септ Бейлора кров’ю, збрехавши самому септону про наші наміри.
— І він, схоже, має рацію,— сказав Тиріон.— Отож, цей лорд Слінт брав у цьому участь, так? Скажи-но мені, кому спала ця мудра думка — дарувати йому Гаренхол і призначити його в раду?
— Усе влаштував Мізинчик. Нам потрібні були Слінтові золоті плащі. Едард Старк змовлявся з Ренлі й написав листа лорду Станісу, пропонуючи трон йому. Ми могли втратити все. І так усе висіло на волосині. Якби до мене не прийшла Санса й не розповіла про батькові плани...
— Справді? — здивувався Тиріон.— Його власна дочка?
Санса завжди здавалася милою дитиною, ніжною і чемною.
— Дівчинка була закохана до нестями й готова на все заради Джофрі — аж поки той не відтяв її батькові голову, оголосивши це милістю. Тут кохання й закінчилося.
— У його світлості дивні методи завойовувати серця підданих,— мовив Тиріон, криво посміхнувшись.— А викинути сера Баристана Селмі з королівської варти теж Джофрі вирішив?
Серсі зітхнула.
— Джофрі потрібно було звинуватити когось у смерті Роберта. Вейрис запропонував сера Баристана. А чом би й ні? Таким чином Джеймі отримав командування королівською вартою й місце в малій раді, а Джоф зміг кинути кістку своєму псові. Він дуже прихильний до Сандора Клігана. Ми готові були запропонувати Селмі землі й вежку — більше, ніж заслуговував той старий нікчемний дурень.
— Я чув, цей старий нікчемний дурень поклав парочку Слінтових золотих плащів, коли ті спробували його схопити коло Брудної брами.
У сестри був нещасний вигляд.
— Джаносу слід було послати більше людей. Не такий він компетентний, як хотілося б.
— Сер Баристан був лордом-командувачем королівської варти Роберта Баратеона,— багатозначно нагадав їй Тиріон.— Вони з Джеймі тільки вдвох уціліли з сімки Ейриса Таргарієна. Простолюд переказує про нього такі самі легенди, як про Сервіна Дзеркального Щита чи про королевича Еймона Лицаря-Дракона. І що, скажи мені, подумають люди, побачивши Баристана Безстрашного поряд з Робом Старком чи Станісом Баратеоном?
— Про це я не подумала,— відвела погляд Серсі.
— А от батько подумав,— сказав Тиріон.— Саме тому й прислав мене. Щоб припинити це божевілля та приструнити твого сина.
— Тебе він не слухатиметься так само, як і мене.
— А може, й послухається.
— Чого б це?
— Бо знає, що ти його ніколи не скривдиш.
Серсі примружила очі.
— Якщо гадаєш, я дозволю тобі скривдити мого сина, у тебе гарячка.
Тиріон зітхнув. Вона знову, як завжди, нічого не зрозуміла.
— Мене Джофрі нема чого боятися, так само як і тебе,— запевнив він її,— та якщо хлопець відчуватиме загрозу, він буде слухняніший,— узяв він її за руку.— Я твій брат, сама розумієш. Я тобі потрібен, визнаєш ти це чи ні. Я потрібен твоєму синові, якщо він сподівається втриматися на тому потворному залізному кріслі.
Здавалося, сестра вражена, що він її торкнувся.
— А ти завжди був хитрий.
— Хіба що трошки,— посміхнувся він.
— Може, і справді варто спробувати... але не обманюйся, Тиріоне. Якщо я погоджуся на твою присутність, ти називатимешся правицею короля, але по правді моїм правицею не будеш. Перш ніж діяти, ти ділитимешся всіма своїми планами й намірами зі мною й не робитимеш нічого без моєї згоди. Ти зрозумів?
— О так.
— Ти згоден?
— Безперечно,— збрехав він.— Я твій, сестричко.
«Стільки, скільки доведеться».
— А тепер, коли в нас спільна мета, не можна нам більше тримати секрети одне від одного. Ти кажеш, що стратити лорда Едарда наказав Джофрі, сера Баристана звільнив Вейрис, а Мізинчик підніс нам у дарунок лорда Слінта. А хто ж убив Джона Арина?
— Звідки мені знати? — висмикнула Серсі руку.
— Невтішна вдова у Соколиному Гнізді, схоже, гадає, що це був я. Цікаво, хто їй підказав цю думку?
— Кажу тобі, я не знаю. Цей дурень Старк звинувачував мене в тому самому. Натякнув, що лорд Арин підозрював... точніше, гадав...
— Що ти спиш зі своїм любим Джеймі?
Вона дала йому ляпас.
— Ти що — думаєш, я такий самий сліпий, як батько? — потер Тиріон щоку.— З ким ти спиш, мене не обходить... хоча й не зовсім справедливо, що перед одним братом ти ноги розкидаєш, а перед другим — ні.
Вона знов дала йому ляпас.
— Що за грубощі, Серсі, я ж просто жартую. Якщо по правді, я й сам надам перевагу гарненькій повії. Ніколи не розумів, що в тобі бачить Джеймі — окрім власного віддзеркалення.
Вона втретє дала йому ляпас.
Щоки в нього вже були червоні й палали, однак він посміхнувся.
— Якщо не зупинишся, я можу розсердитися.
Це її таки зупинило.
— Навіть коли й так, мені яке діло?
— У мене з’явилися нові друзі,— зізнався Тиріон.— Тобі вони не сподобаються. До речі, як ти вбила Роберта?
— Він сам себе вбив. А ми просто допомогли. Коли Лансель побачив, що Роберт вийшов на вепра, то дав йому міцного вина. Його улюбленого кислого червоного, утричі міцнішого, ніж він звик. Тому смердючому дурню страшенно сподобалося. Якби мав клепку, міг би вчасно зупинитися, але ж ні, він видудлив один бурдюк і звелів Ланселю принести ще. Решту зробив вепр. Шкода, що тебе не було на тризні, Тиріоне. Такого смачного вепра я ще не куштувала. Його запекли з грибами та яблуками, і це був смак перемоги.
— Сестро, ти просто народилася бути вдовою! — Тиріону навіть подобався Роберт Баратеон, хай який він був хвалькуватий дурень... без сумніву, подобався частково саме тому, що сестра його терпіти не могла.— А тепер, якщо ти вже закінчила мене бити, мені час іти,— вивернувши ноги, він незграбно зліз зі стільця.
— Я тебе не відпускала,— нахмурилася Серсі.— Хочу знати, як ти збираєшся звільнити Джеймі.
— Скажу тобі, коли сам знатиму. Плани — як плоди: мають достигнути. А зараз я хотів би проїхатися вулицями й оцінити місто,— поклав Тиріон руку на сфінкса поряд з дверима.— Ще одне прохання на прощання. Будь ласка, потурбуйся, щоб із Сансою нічого не сталося. Кепсько буде, якщо ми втратимо обох дочок Старка.
Переступивши поріг зали нарад, Тиріон кивнув серу Мандону й рушив довгим склепінчастим коридором. До нього приєднався Брон. А от Тимета, сина Тимета, й знаку не було.
— А де ж то червона рука? — поцікавився Тиріон.
— Вирішив дослідити замок. Такі, як він, не звикли чекати в коридорах.
— Сподіваюся, він не заріже якого-небудь вельможу.
Горяни, яких Тиріон привів із собою з укріплень у Місячних горах, по-своєму були люто віддані, та водночас гонорові й задерикуваті, схильні на справжні чи уявні образи відповідати крицею.
— Постарайся знайти його. А поки шукатимеш, переконайся, що всіх його друзів розмістили й нагодували. Хай їх поселять у касарнях у Вежі правиці, але потурбуйся, щоб стюард не розмістив кам’яних воронів поряд з місячними братам, а для обпечених хай він виділить окрему залу.