Щоб люте черево "народу"
Не вбило серця й голови.
Русі незаймані серпанки
Украли у дурних синів
Свої ж підтоптані "підпанки",
Що в свині вилізли з "панів".
То ж непереливки обидам
Ієрихонської тюрми:
Майбутнє, витоптане СНІДом,
Сучасне, вибите людьми.
Нехай, Пророче, на півмиру
Лакейське вогнище курить,
А я твою стару сокиру
Піду громадою гострить,
Сушняк рубати на тополі,
Щоб гріти душі напівголі.
1993
ТРИЄДИНО
Не знаю, за які провини,
А мо за те, що їх нема,
В Русь, Білорусь і Україну
Зухвало дихала чума.
У землю чисту і здорову,
Либонь, з нелегкої руки,
Якась паскуда товстоброва
Насадовила будяки.
І замість щедрого врожаю
З своєї доброї землі
Збирали чорні сльози жалю
Старі, дорослі і малі.
У серце били метрономи
Незриму смерть на люд мело
Чорніли душі від утоми,
А винуватців – не було!
Із шкіри нашої онучі
Дешевий атом виривав
І в море мертве та смердюче
Повільним горем напливав.
Дала нам чорна жаба цицьки.
Лунав зухвалий камертон.
Куди ж дивилися Щербицький
І передбачливий Патон?
Одвіку сповнений довіри,
Невже ж бо помилився я,
І, власне, крім своєї шкіри
Їх не цікавить нічия?
Русь, Білорусь і Україна
Мовчали в тузі три сестри
І "матюкались" триєдино
Хохли, кацапи і сябри.
1986
ЧОРНОБИЛЬ
Прокляття вам, сумні хвилини,
І вам, псевдоучена суть,
За вас, бо ракові пухлини
В могили діти понесуть.
Нівроку винайшли дорогу,
Либонь не тямлячи вини:
Медаль за всяку перемогу,
А за поразки – ордени.
То ж визнаємо платним горем,
Де рве, трясеться, чи горить,
А над нуклідним нашим морем
Бадьоро прапор майорить.
1989
ЗЕМЛЯКАМ
Не обіймали нас квітучі далі,
Збивало раз-пораз каміння злив
Перепиняв Тарас пекучі жала,
Що їх жорстокий час на нас хилив.
Комусь жилось – пилось в камінній ситі
І хтось притьмом приспів до жирноти,
Та не перевелось у щирій миті
Село, і птаха спів із висоти.
То ж заоріть мене в цьому малому,
Бо з серця вибився на цій землі,
Де горе не мине, як жовть соломи,
Де голий видерся у куркулі.
Не з жиру роблю я ймовірне слово
І миру щиру вість в сумній війні,
Де мир Чорнобиля і мир Лільова *
Це мирна ненависть у таіні.
1989
________________________
* - Лільов – село під Чорнобилем, дивної
краси, де вчителювали батьки.
ТУГА
Не обіймуть мене
Бажані рученьки.
Розпорошилась рідня,
Поле не оране,
Нива не сіяна
З того печального дня.
Жовтою цеглою
Край замуровано,-
Знаки обабіч доріг.
Кригою стиглою
Б’юся і скиглю я
Об материнський поріг.
В хаті, під тином
Сичить радіація,-
Довга змія на віки.
Плаче дитина –
Довірлива нація
У смертоносні піски.
З perpetuum mobile
Вік не минуємо
Чорні тенета війни.
Очі лікуємо
Сивим Чорнобилем,
Серце винищуєм ним.
1987
ОСІНЬ 1986
Ревуть мотори на світанні,-
Авжеж, врожайної доби,
Хто прокидається заранні,
Той має ягоди й гриби.
А я проспав і треті півні
Серед мирських буденних справ
На втіху-спомин, як опівдні
Гриби в Чорнобилі збирав.
Кляну свою мерзенну долю
І рукотворну хижу тлю
Та іменем краси і болю
Уклінно Господа молю:
Пошли дощі на чорні рути,
Допоможи в ділах не злих
Води живої роздобути
Для наших діточок малих.
1986
ПИТАННЯ ПРО ЗЕМЛЮ
Парує втомлена земля,
Спочинку просить лан і море,
Ліси нуклідні віддаля
Спокутують народне горе.
Навіщо стільки гіркоти
Від тебе, виснажене поле?
Чому безжалісні світи
Байдуже блимають довкола?
Що діють? Пить? Стрілять? Або
Писать, проклявши негативне,
І про розтоптану любов
І сите п’янство колективне?
Прокляття сукиним синам
Віками скиглить? Святий Боже!
Ніхто не допоможе нам,
Як сам Іван не допоможе!
Доволі праці язиком,
Вельмишановнії панове,
Ми з мозолем та з матюком
Звикали вводити обнови!
Тому й питання не просте,
Що ми, Тарасові онуки,
Повірим вам, коли дасте
Нам нашу Землю в наші руки.
1990
"ДИТЯЧА" ПІСЕНЬКА
Хрестики-нолики
Тягнем, як волики,
Прісну премудрість шкільну,
Ходим до школи ми
З душами голими
По гербіцидному дну.
З дядями клятими
Їстимем атоми,
Будемо клясти війну,
Хрестики-нолики
Всі алкоголики
Знають цю пісню сумну.
Хрестики-нолики
Люблять футболики,
Не працьовиті й не злі:
"З горе-атлантами
Всі окупанти ми
На горезвісній землі".
Хрестики-нолики
Сядуть за столики,
Хутко влаштують діла,
Лівою, правою
Правлять державою,
Мов "забивають козла"!
1990
СОНЕЧКО
Сонечко,
Сходить сонечко
Землю всю розвидняє.
Сонечко,
Щире сонечко
Людям мир завбачає
А на землі огорожі з ракет
Виростають німі і незримі.
Смерть може висвітить щастя людське,
Наче тінь на стіні в Хіросімі.
Сонечко,
Розум - сонечко
Проясни на дозвіллі,
Сонечко,
Розум - сонечко,
Звідки це божевілля?
Людоньки,
Добрі людоньки,
Треба разом вставати,
Зброю всю
Треба, людоньки,
У могилу скидати!
Щоб на землі огорожі з ракет
Не вставали, як смерті незримі,
Щоб не вподобалось щастя людське
Чорній тіні руїн Хіросіми.
1986
НАД І Ї
Господь послав тебе сюди
В страхіття атомного виру,
Порятувати від біди
Дитячих душ світання щире.
Трагедія лежить сумна
Полинним тягарем заліза,