Цього їй тільки бракувало. Йти до телефону і з кимсь розмовляти вона не хотіла. Але підійшла до телефону і повільно зняла слухавку, сподіваючись, що це дзвонить Мирослав.
– Алло?
– Софія? Це Олена дзвонить. Привіт.
Чорт, все-таки, це не Мирослав. Не треба було мені піднімати слухавку.
– Ну, привіт… Ти теж вирішила прогуляти сьогодні пари? – поцікавилася вона.
– Ні, просто зараз перерва. А чого це ти гуляєш?
– Я забила на пари.
– Мабуть так і краще сьогодні, – мовила подруга. – Слухай, Софі, тут таке про тебе говорять. Просто…
Пауза.
– Що «просто»?
– Там говорять про твою телепатію. Вже весь курс про це знає і… Я в шоку просто! Ти від нас весь час це приховувала!
Подальші слова Софія просто не чула, геть розгубившись і налякавшись такого повороту подій. В ту мить, її тонкий душевний стан із явними ознаками екзистенціалізму передати словами дуже важко. Можна лише сказати, що дівчина була явно на межі істерики і в будь-яку мить могла її перетнути. Мозок відмовлявся працювати і в голові не було ніяких думок з цього приводу, що робити далі. Була лише абсолютна пустота і паніка, що хижо і жорстоко контролювала свідомість Софії та її здоровий глузд. До речі, мозок сприймав усе як таке, що вже сталося і з цим треба просто змиритися і жити далі.
– Альо?! Софія, ти куди пропала? Га, ти чуєш мене чи ні?! АЛЬО?! – майже верещала в слухавку Олена, не чуючи ніякої реакції.
Софії було важко зібратися з думками і щось нормальне сказати у відповідь.
– Не кричи так. Я тебе чую, – нарешті озвалася вона, зумівши взяти себе в руки і перестати панікувати, хоча це було дуже важко, адже це був для неї справжній апокаліптичний удар по свідомості.
– Так чого ти мовчиш?
Знову пауза, але значно коротша за попередню.
Невже Денис розповів їй про мою телепатію?
– Думаю… Олю, хто тобі повідомив про нібито мою телепатію? – спробувала сфальшувати і викрутитися з цієї ситуації дівчина.
Але зіграти цю роль в неї так і не вдалося, мабуть погана акторка. У всякому разі, Оля їй не повірила а ні на йоту.
– Ти хотіла сказати про справжню телепатію, – виправила її подруга. – Навіщо обманювати мене? Про це вже знає весь факультет. Викручуватися і відморожуватися немає сенсу.
– Хто тобі все-таки це розповів? – не могла заспокоїтися Софія, яка воліла будь-яким способом дізнатися усю правду. Хто це
(паскудний Денис)
і навіщо він це зробив?
– Не знаю…
Це Софії набридло і вона зосередилася на думках одногрупниці.
[…не буду більше про це думати глюк кореш Дена Льоха…]
– Олю, ти сама мені брешеш! Це зробив Льоха. Якого хріна?! Чому ви всі йому повірили? Він же занудний очкарик чудакуватий! Гомік вонючий! А ти йому повірила?!
Софія вже перейшла на крик, не контролюючи свої емоції, які величезним натиском виходили з неї, із самої глибини душі, з її єства.
– Не кричи так. На жаль, Ден підтвердив його слова з одним чуваком. А Льоха ще й в Інтернеті на форумі розмістив твоє фото і написав про телепатію і пророцтво. Я бачила це на власні очі. Там вже постійні учасники певне обговорюють твою персону!
– Паскуди!!! ЦЕ ВЖЕ ВЗАГАЛІ НІ В ЯКІ ВОРОТА НЕ ЛІЗЕ!!! ЯК… – її голос зірвався і тремтів від гніву і образи… – ЯК Я ТЕПЕР БУДУ ХОДИТИ НА ЗАНЯТТЯ ЗНАЮЧИ, ЩО ВСІ МЕНЕ ОБГОВОРЮЮТЬ, А З ТЕЛЕПАТІЇ НАСМІХАЮТЬСЯ! НА МЕНЕ ТЕПЕР БУДУТЬ ВСІ ПОКАЗУВАТИ ПАЛЬЦЕМ І ВСІ КОМУ НЕ ЛІНЬ БУДУТЬ ПРИКАЛУВАТИСЯ. ПРОСИТИ ПРОЧИТАТИ ДУМКИ, АБО ПЕРЕДБАЧИТИ МАЙБУТНЄ! ЯКИЙ ЖАХ!!!
– Я не знаю, що сказати тобі…
– Не знаєш?! Тоді, передай привіт Дену, Льохі і всій їхній банді. Скажи, що я дуже рада цій ситуації. Щоб вони здохли, козли смердючі! Так і скажи! Хрін я буду розмовляти з Денисом. І взагалі, котіться ви всі до бісової матері! Знати нікого не хочу! Суки!
– Але ж я…
– Пішла в жопу, стерво! – Софія відбила розмову і впавши на диван розридалася, відчуваючи себе самою нещасною людиною на цій планеті.
Софія так пролежала на дивані хвилин сорок, поки не висохли сльози і чергова атака істерики її не покинула. Вся косметика на обличчі, звісно, потекла і вона її розмазала руками, коли витирала потік сліз, з якими витекло усе горе. Після того, дівчина пішла до вмивальника і помила обличчя холодною водою, щоб прийти до тями. Наступним її кроком став сам процес свідомого прийняття того, що вже відбулося, власне, як факт. Проте, від цього, екзистенціальна криза десь в глибині підсвідомості лише зміцніла і терпляче чекала свого виходу на сцену.