(чорт, я не можу нічого вдіяти! Це не реально! Чому мене ніхто не бачить? Невже я привид?)
Світлана повернулася за кілька хвилин. Чоловік їй посміхнувся у відповідь, знаючи, що трапиться далі.
– Сьогодні чудовий вечір. Давай за це вип’ємо, – він сів ближче до неї.
– Гаразд, – погодилася мати Софії.
– Ні! – закричала Софія панічним голосом. – Мамо, не пий! Це отрута! Не пий, бо ти помреш!
Але Світлана теж не чула її голосу і Софія зрозуміла, що опинилася в іншому вимірі. Вона могла лише спостерігати, що відбувається і не мала жодної можливості в це втрутитися. І в цьому був її найбільший жах. Світлана повільно взяла бокал і зробила маленький ковток. Дівчина з болем і з жалем спостерігала за цим. А її ніхто навіть не помічав. Повільні маленькі ковтки тільки уповільнювали реальність майбутнього жаху, що чекав на Світлану. З кожним ковтком її життя як пісочний годинник зменшувалося на мільйони пісчинок.
– Мамо, не пий! – знову закричала вона. – Цей чоловік підсипав тобі отруту в вино! Прошу тебе. НЕ ПИЙ ВИНО! НЕ ПИ-И-И-И-И-Й!!!
Але Світлана знову зробила кілька ковтків і потім повністю допила усе вино, поставивши пусту склянку на стіл. Чоловік
(затемнення)
за нею спостерігав.
(я не бачу його обличчя!)
Через хвилину Світлані стало зовсім погано і вона впала мертвою на підлогу, розбивши ту склянку з отрутою.
– НІ! ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ! Я НЕ ВІРЮ В ЦЕ! Я НЕ ВІ…
Софія намагалася запам’ятати
(затемнення)
обличчя цього чоловіка, який після цього
(З А Т Е М Н Е Н Н Я)
голосно реготав. Він був в темному плащі
(Господи, що це за звір ховається?)
і в сірому капелюсі, що налазив йому аж на очі. Софія хотіла схватити пляшку з під вина і розбити об його голову. Але…
… але вона голосно закричала, від побаченого уві сні
(вбивці)
жаху, який тільки-но почався. Як таке могло їй приснитися? Адже мати дівчини
(була отруєна)
померла від серцевого нападу і це був
(навмисний вчинок)
нещасний випадок. Тоді до чого цей сон з отрутою? Як його можна пояснити і чи це випадковість насправді? А може це був не сон, а
(реальність)
щось інше не зрозуміле?
Феноменальне видіння минулого?
Дощ продовжував капати з неба, не зволікаючи на відкриті питання Софії, що залишалися без відповіді.
На жаль, відповіді були на всі питання далеко не такі добрі, як хотілося б, але яку ціну довелося їй заплатити за це, Софія не мала уявлення.
Розділ VIII
Викрадення Софії
Цю ніч Софія спала дуже погано і довгий час взагалі не могла заснути. Лише під ранок, коли вже почало світати, вона міцно спала аж до дев’ятої ранку. Батько її не будив, тому, коли дівчина вже прокинулася, Василь снідав на кухні.
– Доброго ранку, тату.
– Доброго ранку, – він уважно подивився на доньку. – Ти себе добре почуваєш?
– Так, я просто не виспалась. Довго не могла заснути. Щось ніч видалася важкою…
– Це погано. Ти, мабуть, проспала пари.
Софія трохи завагалася, але потім вирішила сказати правду.
– Ну, на одну пару вже точно не встигну…
– Треба раніше лягати спати, щоб виспатися. Ти може не могла заснути із-за якоїсь проблеми?
– Не якоїсь, а конкретної проблеми.
Софія збиралася з думками, щоб правильно почати розмову, про те, що їй приснилося минулого вечора.
– Тату, я хотіла… е-е… поговорити, ну, про маму… Як вона померла?
Василь здивовано подивився на доньку, не в змозі зрозуміти, що вона має на увазі. Це його навіть трішки налякало.
– Що?! Що ти таке взагалі говориш?! – не міг зрозуміти батько. – Ти добре знаєш, що вона померла від серцевого нападу. Навіщо ти питаєш таке?!
– Мені просто приснився сон…
– Який ще в біса сон?! – не міг заспокоїтися ніяк Василь.
Софія бачила, що тато з недовірою віднісся до її слів і навіть дещо розлючений, що вона сама сумнівається в причині смерті матері. Але в неї були підстави сумніватися і вона сподівалася, що ці підстави виникли не просто так. Василь же сидів за столом дещо розгубленим і знервованим, намагаючись все зрозуміти самому. Проте, розуміння – це лише маленька частина інтерпретації нашого світу.
– Просто мені приснився жахливий сон, про мою маму. Я не могла вчора вночі від цього заснути і заспокоїтися…
І Софія повністю розповіла побачений сон батькові, який дуже уважно її слухав. А потім намагався досить спокійно віднестися до всього цього, хоча, це зробити було досить не просто. Вся ця картина видавалася якоюсь нереальною, спотвореною. Містифікацією.