– Здарова, Софія. Куда тіпа йдеш?
– Гуляю, – трохи невдоволено відповіла та.
– Слухай, в мене є базар до твого олігофрена.
– Ми зараз розмовляємо. Не заважай нам.
Денис наздогнав їх і став перед ними.
– Нє, так не піде! Лузер, базар є конкретний! Я тебе попереджав не зустрічатися з нею. Шо ти втикаєш? Зассав, гомік?!
– Не чіпляйся до нього! – вигукнула Софія, але він її грубо відштовхнув від злості.
– Чуєш, лох, не чіпляйся до моєї дівчини! – твердо мовив Мирослав, відчуваючи, що конфлікт починає наростати.
– А шо ти мені зробиш, га? – з викликом спитав Денис. – Ти ж соска ше. Я ж тєбя урою, падло! Ти ж тут паляжєш в лужє своєй крові!
– Миросю, пішли звідси, – попросила його Софія, яка дуже добре розуміла, чим це може закінчитися. Закінчитися, навіть і не почавшись.
– Нє! – схватив його за руку Денис. – У нас з ним мужской базар! Щас я етого гандона урою! Щас я тєбя підар откіздрячу!
– А, ну, відчепися! – вигукнув Мирослав і різко його штовхнув, щоб визволити руку.
Це остаточно переповнило чашу ненависті Дениса і він несподівано одним чітким рухом ударив Мирослава в сонячне сплетіння, що той зігнувся від болю, хапаючи ротом повітря, як риба, що опинилася на суші.
– Шо, падло, будеш ще липнути до Софії?! – задоволено спитав Денис. – Затям раз і назавжди: тьолка не твоя, лузер!
– Ден, припини негайно! – верещала Софія. – Не займай його. Я все одно не буду з тобою зустрічатися. Відчепися від нас.
У Дениса в очах заблищали небезпечні іскорки гніву, яким вже не можливо було управляти. Перед собою він бачив лише суперника, з яким треба поквитатися. Його вселенських масштабів злість і ненависть нагадувала щось на кшталт: «Ціль знайдена, треба її знищити».
– Твою мать! – вигукнув він і щосили вдарив кулаком Мирослава в обличчя. – Тоді я його заб’ю до смерті! Він буде у мене кров’ю ссати!
Хлопець ледве втримав рівновагу, відчувши сильний біль в щелепі і кров, що капала із розбитої губи. Це його теж розізлило і він вирішив достойно відповісти. Ударивши ногою по коліну, Мирослав наніс ще один удар в ніс, який суперник ніяк не очікував. У Дениса теж потекла кров.
– Ну, сука, ти мене дістав! Тепер ти точно покійник! – заволав Денис і зі злістю накинувся на нього.
Він провів серію блискавичних ударів по корпусу і ногою збив його на землю. Мирослав встиг відповісти лише ударом в плече, але це не дало майже ніякого результату. Денис часто приймав участь в вуличних бійках і мав неабиякий досвід в цій справі. Плюнувши кров в обличчя супернику, він вирішив ще трохи його побити. Без жодного перепочинку на нещасного Мирослава посипалася ще одна серія сильних ударів.
– Ден, зупинися, благаю тебе! Ти ж його вб’єш! Припини його бити! Ти бачиш, що він і так вже на землі лежить побитий, – благала Софія, але її слова не мали жодного ефекту.
Денис не звернув уваги на її прохання, копнувши ногою кілька разів Мирослава, що захищав руками обличчя. Проте, ударів від цього не поменшало, просто вони перейшли на інші зони тіла. Мирослав намагався піднятися на ноги, щоб захистити себе і дати здачу, але черговий удар не давав можливості таке зробити. Деякі люди проходили вздовж парку, але ніхто навіть не намагався втрутитися і зупинити бійку, користуючись загальновідомим принципом: «Моя хата скраю – нічого не знаю».
Тоді Софія подумала, що повинна знайти спосіб сама, як зупинити цю бійку. Ніхто на допомогу йти не хотів, та й просити в когось допомогу була марна трата часу. Зовсім випадково їй на очі потрапив довгий патик, що валявся на землі біля величезного старого дубу. Не задумуючись, що робить, Софія автоматично нахилилася і підняла цей патик. З ним вона наблизилася до Дениса, що стояв над переможеним Мирославом, який був весь заляпаний крівлею.
– Ден, залиш його! Інакше я тебе вдарю палицею, клянуся!
На таке видовище варто було подивитися. Денис залишивши лежати хлопця на землі, різко обернувся і побачив Софію з патиком, яка готова була його вдарити. Він не зміг втриматися від цього видовища і голосно зареготав.
– Ой-ой-ой, як страшно! Я вже тремчу від страху. Тільки не бийте мене, прошу, Ваша світлість, – і він знову почав голосно сміятися. – Ти б на себе зі сторони подивилася. Краще віддай палицю, вона тобі не потрібна. Ти ще її впустиш своїми ніжними тонкими рученятами.
Він наблизився до дівчини, щоб відібрати патик.
– Ах ти ж урод! – вигукнув Мирослав і на силу піднявшись на ноги, ударив Дениса в обличчя.
Той, розізлившись, відповів йому, але палиця Софії обрушилася йому на спину. Це було так несподівано, що він аж розгубився на деякий час.