– Ясно.
Мирослав задумливо дивився у вікно, аж поки йому в голову не прийшла одна ідея.
– У мене є одне прохання. Ви зможете його виконати? – з надією спитав він.
– Валяй, там пасмотрім.
– Я хочу, щоб ви передали Софії привіт і подяку за це. А ще, я сподіваюся, що з нею там будуть поводитися добре і скоро відпустять.
– Ну чувак, ти охренел. Ці питання Барон вирішує. Твоя баба може там надовго залишитися.
– А хто ваш бос? – спитав Мирослав.
Це вже остаточно почало дратувати Петра.
– Так, пацан, не лізь не в своє діло. Хочеш, шоб тебе на фіг закопали в землю?! У нас таких задротів сразу порешают! Не базар много і тоді залишишся живим.
Мирослав не знав, що і як відповісти на таке, тому мовчки дивився крізь лобове скло на вулицю, де панували свобода і безпека. Як бути далі і що треба робити, щоб вибратися з цієї халепи, хлопець не знав. Страх від сказаних слів тільки щільніше огортав його свідомість, створюючи навколо себе лише одну безвихідь. В голові не було навіть жодного натяку на якийсь порятунок або можливість поліпшити своє і найголовніше Софії безнадійне становище. У Мирослава був лише повільний процес усвідомлення свого жалюгідного, безпорадного стану речей, як у риби, що опинилася на суші і не може повернутися до водного царства.
Але, поки вони були живі, шанс на порятунок залишався і можливість скористатися цим шансом ще була.
– Приїхали, – сказав водій, зупинивши авто біля місцевої лікарні і припаркувавшись біля інших машин.
Вони вийшли з машини і пішли до головного входу в будівлі. У хлопця виникло божевільне бажання втекти, але він відразу відкинув його. Куди йому тікати? І для чого, якщо він тяжко побитий, ледве тримається на ногах із головною біллю? Дійсно, це безглузде рішення і не варто його приймати. Крім того, Мирославу небезпека не загрожує.
– Давай швидше, – підштовхнув його вперед водій. – В мене часу обмаль.
Мирослав зайшов в будівлю і пройшов до реєстратури, збираючись йти далі, але супутник його зупинив. Мимо них пробігла молода медсестра в білому халаті, що швидко розвівався в різні сторони.
– Все, я тебе тута залишаю. Далі перейдеш під опіку лікаря. Медсестра, – гукнув він і та обернулася. – Цей хлопець потрапив у вуличну бійку. Йому потрібна допомога.
– О, Господи! – вона розгледіла криваве обличчя Мирослава. – Давай, пішли зі мною. Я відведу тебе до лікаря. Пішли, – медсестра взяла хлопця за руку і повела за собою вперед.
Петро, не витрачаючи часу дарма, пішов назад до «Ауді» повідомити про те, що виконав успішно поставлену задачу. А Мирослава привели до лікаря, який оглянув хлопця і обробив деякі рани. А потім йому виділили окрему палату, поставили крапельницю, а він лежав на койці і набирався сил. Думки про Софію ніяк не давали спокою і він не міг більше думати ні про що інше, як про неї.
Інтуїція підказувала Мирославу, що ще є час для активних дій, щоб допомогти дівчині.
Треба тільки швидко діяти, як настане цей час.
Приблизно в той же час, «джип» віз Софію по головній магістралі міста. Вона сиділа на задньому сидінні поруч з одним бандитом, який іноді кидав плотські погляди на її ніжну, тендітну і сексуальну фігуру.
– Хто ви такі?! Що вам потрібно?! – налякано спитала Софія, коли вже зрозуміла, що нікуди втекти не зможе і волати про допомогу вже немає жодного сенсу.
Степан повернувся до неї обличчям і уважно подивився в очі, як психоаналітик дивитися в очі пацієнту.
– Ти і сама знаєш, хто ми такі, чи не так? І нам потрібно те, за допомогою чого ти про людей все можеш знати.
– Те… телепатія? – неприємна здогадка сяйнула в голові Софії.
– Ти дуже здогадлива. Це той дар, який може допомогти моєму шефові.
– Що зі мною буде?
– Нічого поганого. Ми обіцяємо за твою допомогу виплатити певну суму грошей. Подумай, двадцять косих можеш за це отримати. З твоїм феноменом дізнатися деяку інформацію зовсім не складно. Тому я тобі не раджу відмовлятися від цієї пропозиції. Хіба в тебе є інший вибір?
Софія відразу зрозуміла, що це батько Дениса Павло організував її викрадення для власних цілей. І телепатія тут не причому, просто дівчина зіставила деякі факти, пригадавши прохання Дениса допомогти своєму батькові паранормальними здібностями. Отже, тепер у неї немає іншого виходу, як добровільно-примусово допомагати цим бандитам. А потім розпрощатися з власним життям, адже цим бандитам немає сенсу залишати в свідках дівчину, яка буде знати занадто багато небезпечної інформації. Тоді навіщо Софії допомагати їм, якщо вони не залишать її в живих? Цілком логічне питання і однозначно відповідь: відмовитися використовувати свої феноменальні можливості. Здавалося, на перший погляд все дуже просто, але насправді це не так…