Вона відволіклася, коли Степан комусь подзвонив на мобільний і почав розмовляти з абонентом.
– Шеф, це Степан дзвонить. Ми взяли бабу. Тепер їдемо…
– Куди ви їдете? – спитав Павло.
– Е-е… тут я хотів в тебе спитати, куди краще її відвезти?
Він видихнув повітря.
– Знаєш, що? Давай ти відвезеш бабу на ранчо. Це найліпший варіант. Запасні ключі в тебе є?
– Так, ключі зі мною.
– Прекрасно. Отже, відвезеш бабу на фазенду і залишиш з нею хоча б одного охоронця, щоб її пас. А ще краще двох. Виділять їй кімнату, яка зачиняється на ключ. Покорміть її добре і хай вона відпочине поки що. Я трохи затримаюся, бо маю ще справи. Розраховую приїхати ввечері. Тоді вже я буду з нею особисто розмовляти. Зрозумів?
– Звісно.
– Гаразд. Тоді до вечора. Якщо будуть питання, дзвони. Я буду на зв’язку.
Степан поклав мобільний в кишеню, задоволений новим планом.
– Валера, – звернувся він до водія за кермом. – Плани змінилися, ми їдемо на ранчо до Барона.
– Нема питань, – погодився той і розвернув авто в інший бік.
На такій же швидкості він їхав далі, а на трасі взагалі розігнався до ста п’ятдесяти кілометрів на годину.
Далі Софія нічого не наважувалася спитати, бо розуміла, що єдиний шанс про щось дізнатися, так це поговорити безпосередньо з Павлом чи то пак Бароном, як його кличуть бандити.
Степан відповів на ще один дзвінок від свого підручного, який повідомив, що Мирослава благополучно доставили до лікарні.
– Ну, ось, Софія, твій пацан вже в лікарні. Він передає тобі привіт. З ним тепер все буде нормально. Бачиш, ми допомагаємо тобі, тому допоможи і нам своїм феноменом добровільно. Тоді всім буде добре, – сказав Степан. – Для тебе це ідеальний варіант. Окрім того, ще й отримаєш непогані бабки за це. Це дуже офігенно!
– Гроші це ще не все в житті, – відповіла Софія.
– Але вони дають фінансову свободу і забирають багато проблем в житті. Повір, я знаю, що кажу.
Ні фіга ти не знаєш. Ти тільки і можеш сліпо виконувати накази свого боса і отримувати крадені гроші, які, ймовірно, зароблені крівлею. Таке життя мені точно не потрібно. Тут ніякої фінансової свободи немає, а тільки існування в постійному страху, що тебе можуть вбити в любий момент.
Поки авто рухалося вздовж невеличкого села, в якому жило небагато селян, що пасли корів та кіз на зеленій галявині, Софія шукала спосіб, як викрутитися з цієї небезпечної ситуації. Поки що ніяких гарних ідей з цього приводу не було. Хіба що існувала можливість по мобільному відправити смс батькові про допомогу і якісь координати. Але проблема була в тому, що біля величезного типа, від якого смерділо, вона не могла навіть поворухнутися зайвий раз, не кажучи вже про те, щоб якось дістати стільниковий і спробувати відправити повідомлення.
В ту мить, у Софії не було жодного шансу реалізувати задумане на практиці. Всі її дії були під контролем і мобільний могли забрати, як тільки вона дістане його з кишені.
А тоді взагалі пропаде будь-яка надія на порятунок.
Якщо ще існує можливість врятуватися.
Правда, Софія в цьому дуже сумнівалася.
Джип зупинився біля височезного паркану, що тягнувся вперед дуже далеко і за яким було видно частину розкішного, майже королівського за розмірами палацу, себто будинку з европанелями. Степан вийшов з машини і підійшовши до воріт, натиснув білу кнопку, що була трохи нижче камери зовнішнього спостереження. Ворота відкрив охоронець, озброєний пістолетом Макарова за поясом і АК-47 перекинуте через ліве плече.
– Жора, карочє такий базар, – звернувся до нього Степан. – Ми привезли бабу, яку треба пасти. Моя людина відведе її в кімнату і нагодує. Ми замкнемо двері, але про всяк випадок будьте пильні.
– Харе, всьо буде ніштяк, – завірив охоронець, поручившись за себе та за свого напарника, що чергував у флігелі.
Степан відійшов від воріт трохи в бік і махнув рукою Валері, щоб той заїхав на авто у двір. За хвилину, ворота були закриті і Софія, виходивши з машини, зуміла оцінити трьохповерховий будинок з верандою і декількома балконами. Вікна були металопластикові, сучасні, а сам дах був зроблений із металочерепиці коричневого кольору. Взагалі, весь будинок уособлював в собі атмосферу великого багатства та достатку, який був отриманий за допомогою різноманітних злочинних махінацій.
– Подобається? – задоволено спитав Степан.
– Еге ж…
Дівчина вражено дивилася на дім.
– Проходь вже, – підштовхнув Софію Степан. – Коли зайдеш всередину, тоді побачиш які там хороми.