Намагаючись уникнути власних сумнівів, Василь хотів більш самовіддано працювати, але не міг ніяк зосередитися на робочому процесі. Робота в нього просто валилася з рук і він хотів якомога швидше відправитися додому. Спочатку він подзвонив додому, але ніхто там не відповідав. Василь почав сильно переживати, хоча це ще нічого не означало. Софія просто ще не могла приїхати з університету або вийшла на вулицю погуляти. Або навіть вона вдома купається в душі і не чула телефонного дзвінка. Одним словом, варіантів може бути безліч і не треба з цього робити трагедію. Проте, він довірився цього разу інтуїції і відпросився в начальника з роботи на годину раніше.
Майже за пів години він дістався додому, коли на годиннику було пів на шосту. Доньки, звичайно, ще (чи вже?) не було вдома. Василь сів на диван і став чекати, час від часу дивлячись на годинник, відчуваючи психічний розлад, на кшталт прострації.
Так не можна далі сидіти, склавши руки, – міркував він. – Я повожусь себе як останній шизофреник. Моя донька вже доросла дівчина і може вільно гуляти ввечері, тим паче з порядним юнаком Мирославом. Тут не має нічого дивного, а я веду себе як останній дурень!
Трохи заспокоївшись, Василь вирішив просто подзвонити Софії і дізнатися, коли вона збирається прийти додому. Він набрав номер доньки, але стільниковий був вимкнений або знаходився поза зоною досяжності. На жаль, Василь навіть не здогадувався, що Степан, забравши телефон у дівчини, навмисне відключив його, щоб ніхто не дзвонив на цей номер, адже за допомогою сучасних засобів зв’язку і системи JPS можна визначити місце знаходження мобільного телефону.
Це почало викликати чергову хвилю паніки, але він намагався ігнорувати свій внутрішній голос, що казав правду. Василь пішов на кухню, повечеряв, а потім ввімкнув телевізор, щоб подивитися останні новини. Як завжди, нічого цікавого в цих новинах не було: когось убили, якийсь дідуган знайшов гігантський гриб, а політики знову брешуть, обіцяючи перед виборами підвищити пенсії, стипендії, зарплати…
Він переключив телевізор на інший канал, але й там не зміг нічого цікавого знайти, аж поки не задзвонив телефон. Василь зіскочив з дивану, ніби той загорівся і підбіг до телефону, знявши слухавку.
– Алло? Я слухаю вас, – трохи нетерпляче спитав він, очікуючи почути голос рідної доньки.
– Вибачте, я потрапив в квартиру Даниленків? – вирішив уточнити абонент.
– Так, так. Я вас слухаю.
– Добрий вечір. Це Мирослав дзвонить.
– Добрий вечір. Я сподіваюся, що Софія зараз гуляє з вами?
Коротка пауза.
– Е-е… ні, – відповів Мирослав, не в змозі сказати всю правду.
Василю це вже починало не подобатися.
– А де Софія?
– Вона… е-е-е… ну… якби вам сказати… одним словом… трапилася біда… е-е…
– Ради бога, скажи мені, що відбувається? Де Софія? – почав втрачати терпіння Василь.
– Е-е… мені дуже шкода це казати, але Софію захватили якісь бандити.
– Що?! Які ще бандити? Ти що, п’яний?!
Василь вже не міг собою управляти і просто кричав в слухавку. Його свідомість просто відмовлялася вірити простим і очевидним речам.
– Я все бачив на власні очі і… – хлопець вагався. – Мабуть, для вас це важкий удар. Але я… Софію забрали в джип і кудись повезли…
Він губив думки і тому надалі мовчав. Слухавка, вислизала в нього із пітних пальців.
– Кошмар! – Василь схопився руками за голову, наче вона боліла від страшного похмілля. – Яка трагедія? Що тепер роботи? Куди її повезли?! Що з нею буде далі?!
– Я боюся, що її забрали для того, щоб використати її парапсихологічні можливості.
Від цих слів Василь ледве слухавку не випустив із тремтячої руки. Те, що він більше всього боявся, сталося.
– Навіть так? Ми можемо зустрітися прямо зараз. Я хочу почути від тебе все, що ти знаєш…
– Я не можу приїхати… Зараз я знаходжусь в лікарні.
– А що трапилося? Тебе побили бандити?
– Ні, я вляпався в іншу історію. Довго розповідати…
– Гаразд, я їду в лікарню. Де вона знаходиться?
Мирослав сказав куди треба їхати і назвав номер палати, в якій знаходився.
– Добре, я вже вибігаю з дому.
Василь схопив шляпу і вже збирався вибігати з квартири, аж раптом згадав, що має за таких обставин подзвонити одній людині. Ще не дуже пізно і він повинен зробити цей дзвінок.
Після інценденту, коли забрали мобільний телефон, Софія почувала себе геть розбитою і не щасною, не зважаючи на те, що її добре покормили, і давали можливість в будь-який час ходити в туалет та в душ. Але, навіть поївши, вона не відчувала приємних емоцій, окрім того, що пропало відчуття голоду.