Але був ще один нюанс, який його хвилював: сам факт викрадення Софії. З власного досвіду, Денис знав (точніше здогадувався, бо не мав ніяких доказів), що його батько займаючись кримінальним бізнесом, розбагатів за допомогою підкупів, шантажів, погроз і навіть вбивств окремих конкурентів, що стояли на його шляху і заважали рухатися далі. Звичайно, він сам не забруднював руки в крові, для цього в нього була купа озброєних головорізів, що з радістю бралися за будь-яку криваву роботу за хорошу плату. І Павло цинічно, дававши накази, жодного разу не шкодував про свої вчинки, а йшов далі, забираючи все більше грошей у конкурентів. Отже, тепер захвативши Софію і заставивши її допомагати своїми надприродними здібностями, Павло скоріш всього накаже її вбити, щоб потім не залишати за собою жодних слідів. А такий поворот подій Дениса аж ніяк не влаштовував, бо він страшенно кохав дівчину і навіть будучи останнім негідником (заваривши усю цю кашу з викраденням), понад усе хотів бути з нею, ігноруючи усі подальші плани свого батька.
Перш за все він вирішив подзвонити татові і у всьому переконатися самому, а далі видно буде, що йому доведеться робити. Нетерплячими пальцями Денис швидко набрав номер батька.
– Я зараз зайнятий! – грубо відповів Павло без церемоній.
– Але я хотів дещо спитати…
– Поговоримо іншим разом… – Павло відбив зв'язок.
Матюкнувшись, Денис ледве зі злості не розбив мобільний телефон. Трохи подумавши, він вирішив поїхати додому. Можливо тато скоро повернеться і він з ним про все поговорить. Крім того, Софію можуть тримати там під охороною і може навіть йому вдасться з нею побачитися.
Василь з Олегом зайшли в приміщення лікарні на першому поверсі, зупинившись біля реєстраційної, де сиділа жінка, гортаючи якісь папери і не звернувши на новоприбульців ніякої уваги.
– Перепрошую, – звернувся до неї Василь. – Де знаходиться 26-та палата?
– На другому поверсі, по коридору направо, – відповіла жінка.
– Дякую вам.
Вони піднялися по сходинкам на другий поверх і зупинилися біля дверей палати. Василь взявся за ручку дверей, щоб їх відкрити, але капітан зупинив його.
– Перш ніж ми зайдемо в ці двері, я хочу тобі поставити одне запитання.
– Яке?
– Цьому хлопцеві можна довіряти? – спитав Олег.
– На всі сто відсотків, – упевнено відповів батько Софії. – Я його непогано знаю.
– Гаразд, – він штовхнув двері і вони обоє зайшли в палату, де на стільці біля ліжка сидів Мирослав і щось захоплено читав.
Він не відразу помітив відвідувачів, а лише тоді, коли скрипнули двері. Його погляд зупинився спочатку на Василеві, а потім перейшов на незнайомця високого зросту.
– Здраствуйте, – поздоровався хлопець.
– Доброго вечора. Я друг батька Софії Олег, працюю в органах. Я сподіваюся, що ви розумієте наскільки загрозлива ситуація виникла для Софії?
Мирослав поклав книжку на полицю і зручніше сів на стілець, трохи насторожившись.
– Розумію, – сказав він після деякої паузи.
Василь взяв вільний стілець і сів поруч з ними, щоб не пропустити жодного слова в цій розмові.
– Я дуже прошу вас розповісти мені детально, що трапилося із моєю Софійкою. Будь ласка, – його голос сильно тремтів і навіть здавалося, що він зараз не витримає величезний тягар, що так раптово впав на його плечі, і заплаче.
– Звісно, я все розповім, – сказав Мирослав, намагаючись його заспокоїти.
Олег мовчки на це дивився, ніяк не реагуючи, а терпляче чекав, що буде далі. Працюючи ментом, він дуже добре знав, що іноді краще дипломатично чекати і потім добитися свого, ніж поспішаючи, наламати дров і зіпсувати тим самим ситуацію.
– Це сталося в парку Шевченка, коли ми з Софією гуляли. Спочатку до мене пристав Денис, який теж хоче зустрічатися з Софією. Одним словом, між нами зав’язався конфлікт і він мене сильно побив.
Мирослав розповів усю історію від початку до кінця з усіма найменшими подробицями.
– Хто цей Денис, що тебе побив? – професійним тоном спитав Олег.
– Одногрупник Софії, який постійно до неї залицяється, але всякий раз безуспішно. Із-за дівчини у нас з ним виник конфлікт.
– А хто бачив, як викрали Софію окрім тебе?
– Ну… Денис, власне, і бачив… – відповів Мирослав упевнено. – Можливо ще хтось бачив із випадкових людей…