зголоднівши, знову вставали й їли, аж поки геть вичищали макітру. То мені ця десятиборка теж дуже ефективно помагала, коли з кимось іншим не виходило — і тоді її згадую. Могутнє тіло, а шо вже форми відточені! Її згадую, її уявляю — і вже здасться, що з нею займаюся любов'ю, а не з кимось іншим, і вже тоді від цього когось іншого маю справжнє задоволення, а не якесь непорозуміння. Ефект— справжнісінький! І хочеш вір, а хочеш не вір, навіть відновлювався гастрономічний ефект, наче поїв курячої печені, й не просто курячої печені, а пупків, пупків, пупків!.. А коли треба, то й не такі методи маю на озброєнні, Скажімо, йдеш по вулиці й раптом зустрів таку дівку чи молодицю, що тільки ах — та й годі! Проведеш крадькома оком, оближешся — і зітхнеш. А прийшов на побачення, дивишся — й ще раз зітхаєш: не те! Не те, що ти бачив щойно на вулиці. От іще вчора, позавчора й позавчора-позавчора було те, навіть дуже те, а сьогодні сталося з тобою щось. І все відбувається якось без охоти, як мокре горить. Але я не відчаююсь, я згадую зустріч на вулиці, в думках роздягаю ту дівку чи молодицю, в думках кладу її в ліжко — і вже бачу біля себе її, свіженьку й звабливу, а не якусь там обридлу мені полюбовницю чи ще якесь там казна-що. І чим яскравіше уявляю, тим гостріше хочу ту, що маю, й маю від неї те, що мав би від неї, випадково побаченої. За один вечір чи за одну ніч я можу уявити собі кількох отаких випадково побачених, і ця різноманітність не спалює, не виснажує, і моя реальна партнерша не народжується з мого ентузіазму, а я їй і не кажу, звідки мій ентузіазм береться, а вона знай хвалить: У мене ще такого партнера не було. Та коли я своїм знайомим дівкам розкажу про тебе — не повірять». А я ото дивлюся інколи на таку, особливо ж коли переп'ю, й думаю: де вона тут узялася біля мене, я ж тільки що спав зовсім з іншою, а ця де взялася? Ото такі бувають перевтілення. А то й казуси. Розказати за один казус? Я тоді працював у молодіжній газеті, прийшла до нас обліковцем листів така Оля. Блондинка, з шкіра смаглява: як шоколадка в срібній обгортці, так і хочеться всю її злизати. Одного разу я подався прямо з редакції до своєї полюбовниці. Може, й не пішов би, але як почала видзвонювати по телефону!.. От як не приїду, як не трахну, то вмре, втріскалася в мене — від і до. А я її жартома називав — яловичина. Товчу я свою яловичину, товчу — не виходить, я й уявив собі, що це наша Оля, обліковець листів, шоколадка у срібній фользі. А як уявив, то все пішло як по маслу, яловичина задоволена, співає від щастя. Але ж наступного дня прийшов я в редакцію, дивлюся на Олю — й ніяк не можу позбутися відчуття, що я вчора з нею переспав. Переспав — хоч стріляй, бо на своїх губах відчував її щоки, її шию, її груди, відчував родимку на її лівій руці вище ліктя, і голос її в вухах звучить, як музика. Так і хочеться підійти до її столу, обняти. Подався я з редакції в місто, купив на базарі якихось квітів, приношу, кладу на стіл. Її саме не було, а ніхто не бачив, потім у редакції всі бігали й усі питали: хто Олі квіти приніс, хто Олі квіти приніс? Наступного дня я знову поклав на її столі квіти. Дешевий прийом, але я назавжди запам'ятав, як мені одна колись жінка говорила: хочеш сподобатися жінці — не тягни їй дорогого подарунка, а принеси квіти. Бачу, блондинка Оля вчора була в рожевому платтячку, а сьогодні вже в голубому. Знову всі бігають по редакції: хто приніс квіти, може, якийсь автор? А я починаю мучитись, як дивлюся на неї, бо ж добре відчуваю, що таки з нею переспав, а не з відданою мені яловичиною, і було мені дуже добре. Я тоді що в редакції? Кажу, хтось носить квіти Олі, а я теж можу принести, принести квіти — й запросити на каву. І приніс їй квіти, й запросив на каву, навіть опинилися в міському парку на танцях, а потім уночі опинилися над Бугом. І повіриш чи не повіриш? Я до Олі — а мені уявляється моя тверда яловичина. Я й так, і так біля дівчини, а в мене все як відмерло. А вона — що з вами та що з вами? А хіба я їй скажу, що зі мною? Стався формений конфуз, а хто в тому винен?.. Це щоб з Олею — й отак? Що з нашими флюїдами? Я аж зубами заскреготів там, у кущах бузку над Бугом, і вдався до свого випробуваного методу. Уявив, що це я зовсім не з вимріяною Олею слухаю уночі солов'їв і вдивляюся в загадкову течію ріки під місяцем, а з однією моєю давньою знайомою, з піонервожатою з піонерського табору, я з нею познайомився на літніх канікулах у лісі неподалік від «Вервольфа» Гітлера, там був піонерський табір, а я поїхав туди у відрядження. Піонервожата обкусала мене тоді в лісі, коли проводжала на трасу до Вінниці, але моїм рукам волі не дала, от і стала для мене в споминах забороненим плодом, а коли плід заборонений чи недосяжний — росте апетит, особливо ж на плід жіночий. І знаєш, вийшло тоді в мене з Олею вночі біля річки. Шкода тільки, що мало ми з нею зустрічалися, бо десь місяців через два трах-тарарах — вийшла заміж за якогось офіцера, виїхала з ним у Ташкент чи куди, він був приїжджий офіцер, познайомилися на танцях у тому самому міському парку, де ми з нею колись танцювали перед її гріхопадінням. Ха, як тільки я почув про її заміжжя — почав ревнувати, навіть не сподівався від себе, але вже така дурна чоловіча вдача: любишся, женитися не збираєшся, бо ніяким кілком тебе вже ніхто не оженить, а як у тебе з-під носа забирають — і ти вже ревнуєш. Поїхала Оля, шоколадка в срібній фользі, потім такого листа написала, що ти не уявляєш. Написала, шо тільки там, у Ташкенті, чи де там, зрозуміла нарешті, що лиш мене одного й любила по-справжньому й далі по-справжньому любить, згадує і згадує ніч над Бугом. Ех, знала б вона все про ту ніч над Бугом — і про мою тверду яловичину, й про піонервожату з-під «Вервольфа»! Але ж жінкам не можна всього розказувати, навіщо? Треба шанувати їхнє самолюбство. І шанувати отой свій образ, який вони витворили в своїй уяві, хай, хай буде твій образ у їхній уяві — тобі ж від того не гірше, а може, навіть краще, то не треба руйнувати. Я Олі не відповів — навмисне. Хай собі думає, що образився на її заміжжя, хай собі й далі творить та ідеалізує мій світлий обрав у далекому Ташкенті, чи де там, куда армійська доля закинула її чоловіка-офіцера разом з нею… Забалакався я, аж стомився, але, сподіваюся, ти мене зрозумів. У мене колись був Буг, у тебе вчора Черемош. Сьогодні знов піди на Черемош чи в гори подайся під ялиці і смереки, наговори їй купу компліментів — її заведи й сам заведися. І не забудь, що я тобі розказував, не забудь усі мої поради, повір, діють безвідмовно, я тобі дурних порад не даватиму… Може, вона сьогодні з тобою теж не про тебе думатиме, а про когось іншого, ото у вас вийде спектакль! Наче ви — й наче не ви займаєтесь любов'ю, а хтось замість вас займається. Як уявлю собі — скільки це разів Оля, моя шоколадка в срібній фользі, лягаючи зі своїм чоловіком, уявляла, що лягає зі мною, віддається мені? А її офіцер про те ні сном ні духом не здогадується, а я тільки можу здогадуватися!