… за Городищем голосувала з піднесеною правою рукою чорнява жінка в білому плащі, ви втрьох спершу уважно приглянулися до неї, потім переморгнулися між собою і, вловивши на подобрілих фізіономіях один одного вдоволені усмішки, лукаво закивали головами — й бородатий С. зупинив машину. Підхопивши на дорозі легкий студентський чемоданчик, скоро ваша випадкова попутниця сиділа вже в машин1, ззаду поряд з тобою, а С. і В., раз у раз оглядаючись на молоду чорняву жінку, затіяли звичну жартівливу балачку. Звати Галею, зона продавщиця універмагу в Городищі, двадцять три роки, попросилася у відпустку — й ось тікає від свого чоловіка, з яким посварилася, з яким дітей не нажила, який п'яниця й рукоприкладник. Попутними машинами хоче добратися до Азовського моря, там у неї рідна тітка живе в рибальському селищі, купатиметься й загорятиме, з двоюрідними братами ловитиме тарань і чехонь, а шо їй ще більше треба? Ви перед Галею не стали признаватися, але надмірно люб'язно В. представили як полковника кадебе, хоч він і не працював у органах безпеки, і вже з тієї хвилини називали його тільки полковником, і йому це подобалося, він справді почав удавати з себе полковника, ввічливого, веселого й розважливого, з притаманними будь-яким полковникам чоловічими гріхами, й відповідно ми біля полковника кадебе почувалися впевненіше й значущіше, почувалися сильними світу сього, можливо, теж співробітниками органів, але на це можна лише натякнути загадковим смішком чи загадковим мовчанням, не обов'язково про це теревенити, а тим більше, ха-ха-ха, показувати документи. Кругловида чорнява Галя, сяючи терновими очима, щасливо сміялася, вона рада, що їде у веселій машині, що опинилася в дотепній компанії, що до неї делікатно й дружно залицяються, особливо ж доволі ще молодий полковник, якому його товариші начебто мостять зелену вулицю для його залицянь, водночас і самі беручи якусь свою самостійну участь у натяках та двозначних недомовках, і вона, однаково прихильно ставляючись до всіх нас, усе-таки віддавала перевагу полковнику кадебе, довше на ньому затримуючи свій погляд, більше розмовляючи з ним, відкритіше йому усміхаючись. Цікаву тоді втрьох ми задумали подорожі. І вже ввечері, опинившись у селі Раївка, на прадавній — ще післявоєнній — батьківщині В., ходили по цьому старовинному слов'янському осідку, полковник кадебе упізнавав напівзабуті з дитячих літ місця, а його ніхто з селян не впізнавав, бо ж виїхала звідси родина давно-предавно. Купалися при місяці в Дніпрі, а що захопили до річки пляшку горілки, то купання проходило з бурхливими реготами, кожен хотів поплавати біля Галі, а вона від кожного, збиваючи снопи бризок, тікала, а коли хто наздоганяв, то мав од неї приз поцілунок, а потім ви втрьох кинулися до неї у воді, обняли її втрьох, і вона нас трьох цілувала, й ми її цітували— в щоки, у плечі, у груди. А на ніч ви зупинилися у старої бабусі, яка відкупила колись хатину у батьків В., і ця бабуся не могла вже їх згадати, забулося, але, пізно вечеряючи у дворі під грушею, над якою висіли скіфські липневі зорі, полковник кадебе усе згадував свое дитинство та майже забутих односельців, а привітна бабуся хитро всміхалася, дивлячись на вас, і не відмовлялася від горілки, яку розливали по алюмінієвих станкаичиках. Після купання в Дніпрі, після випитої горілки під південним степовим небом легко та бадьоро дихалося, майже безмежно думалося та почувалося, і, мабуть, то була одна з вершин вашої подорожі, її натхненний шпиль. Повечерявши, В. забрав Галю — й вони зникли в нічних сутінках, а ви з С. пили сухе вино, розмовляли, навіть узялися грати в карти, чомусь нервуючи й захоплюючись полковником кадебе, який більше не став розводити антимонії ні за столом, ні поза столом, а подався з молодою нашою попутницею у світ широкий, а нічка темная була. В білій голій кімнатці, де нам постелила хазяйка, не спалося. С. удався в спогади про те, як десь на другий чи третій рік після війни працював відповідальним секретарем республіканської газети, естонською мовою виходила, в Таллінні, хоч не знав жоднісінького слова естонською мовою («треба, Федю, треба»), потім перекинувся на якісь інші спогади, бо після випитої горілки та сухого вина вже не було ніякого контролю над балачкою, й зрештою він захропів на високій подушці, а ти все більше дратувався: де вони, де Галя, адже і в річці, й по дорозі сюди, коли цілувалися, то шепотіла, що буде сьогодні з тобою, а несподівано зникла з В., авжеж, вона його всерйоз сприйняла за полковника кадебе, ото на свою голову записали його в органи, та й, мабуть, і йому пообіцяла, а він виявився несподівано спритніший. Прикрутивши гніт у гасовій лампі, ти забувся у півсні-півмаренні, коли далеко опівночі тебе розбудив В., який щось розказував С., а той притишено посміхався… Ви не думайте, переді мною ще жодна жінка не встояла, й там, де буде два чоловіки й одна жінка, — та жінка буде моєю, й там, де збереться три чоловіки й одна жінка, — та жінка буде моєю, й навіть багато збереться чоловіків біля однієї жінки, однаково та одна жінка буде моєю, а тепер ви йдіть до неї, хто хоче — хай іде, вона лежить у сусідній кімнаті, а ми були з нею в садку, потім були біля Дніпра, потім знову повернулися в садок, вона така голодна, вона таке виробляє, я ледве від неї втік, ледве врятувався, вона сексуальна маньячка, у неї скаженство матки, її ніхто не зможе задовольнити, йдіть, хто хоче, поки вона сама не прийшла й не зчинила шелесту на весь будинок і на всю Раївку, а я ледве шкуру врятував, усю свою любов списала мені пазурами на грудях і на спині… Полковник кадебе, захлявши, пив сухе вино, бородатий С. пив вино, посміхаючись і не збираючись нікуди йти, бо йому анітрохи не хотілося, а ти пив вино — й чим більше пив, тим дужче впевнювався, що ось-ось не витримаєш, ще трохи хмелю в голові — й ти підеш… І як тільки В. і С. поснули, ти вийшов у тісний коридор і, лапаючи долонею по стіні, намацав двері — і відчинив. Нічого не бачачи в темряві, вгадав ліжко в кутку і, не озиваючись, скрадливо ступаючи, підійшов до ліжка, схилився над постаттю, що горбилася під ковдрою, провів рукою по голові — й зразу ж почувся причасний шепіт: «Це не вона, вона в сусідній кімнаті». Злякано віднявши руку, ти здогадався, що випадково зайшов не туди, що обмацуєш бабусю, і, не кажучи слова, позадкував до виходу, подумки клянучи свою невдатливість. З коридора обачно відчинив двері до сусідньої кімнати, ще темнішої, і, так само не озиваючись, навшпиньках подався до ліжка під стіною, й зразу ж звідти почувся нерозбірливий жіночий шепіт, до якого ти не прислухався, а, сівши на краю ліжка, пустив у розвідку свою праву руку, сподіваючись на опір, на обурен