ня. Рука пропливла по жіночій поставі, це була Галя, вона радісно схопила твою руку своїми руками, притулила до гарячої щоки, й тоді ти почав швидко роздягатися. Роздягнувшись, накрився ковдрою, горнучись до її розпашілого, солодкого тіла, шукаючи її губи — й зразу ж знайшовши їх, вони жадібно відповіли на поцілунок. Ти цілував і цілував, аби мовчати, аби з твого голосу вона не здогадалася, хто до неї прийшов, що до неї прийшов зовсім не В. Розпарена, вогка, вона горнулася й горнулася до тебе, й ти відчував усе дужче бажання цієї жінки, аж поки різким рухом ти взяв її, покірну й розкішну, спраглу й жадібну. Задихаючись від довгих поцілунків, ти відірвався від її губів, і тоді визволився її голос, її шепіт похапливий… Ага, ти прийшов, шепотіла вона, я так чекала, що ти прийдеш, я так чекала, ти прийшов, прийшов… Шепіт її гаснув — спалахував, гаснув — спалахував, і тобі почало здаватися, що то вона звертається до тебе, що тебе вона чекала — й дочекалася. Ти радів, що в кімнаті повнісінька темрява, що вона не бачить твого обличчя, а тому й не озивався, щоб не почула твого голосу, ти мовчав і мовчав… Чому ти мовчиш, шепотіла вона, чому ти мовчиш, ти такий загадковий, ти такий загадковий і пристрасний, ну ж не мовчи, я тебе чекала… Ти знову затулив їй рот поцілунком, і губи її відповіли ненаситним поцілунком, і ти відчув оргазм, і вона водночас з тобою відчула оргазм, і вже за якихось болісних пароксизмів бажань ти цілував і цілував її губи, голублячи руками піддатливе багате тіло, й вона так само голубила твоє тіло, й ви були не в змозі відірватися одне від одного, й ти весь час побоювався, що вона розпізнає навпомацки тебе, закричить, вивільниться з обіймів, а тому, остерігаючись цієї миті, все цілував і цілував, аж поки знову відчув напад бажання, й вона відчула напад бажання, ти відірвався від її ледь-ледь спотвореного гримасою бажання обличчя, й тоді знову на волю вирвався її шепіт… Який ти загадковий, чому ти мовчиш, ми поженимося, я всиновлю двох твоїх синів, а сьогодні зранку підемо в магазин, бо ми ж у садку поламали каблук на моєму лівому туфлі, купимо нові туфлі, який ти загадковий, який ти пристрасний, чому ти мовчиш. Якби я була чоловіком, я б сама не любила таку жінку, як у тебе, хіба ж можна любити таку жінку, це ж змія підколодна. Чому ти мовчиш, який ти загадковий, який ти пристрасний, зранку підемо в магазин, бо в мене каблук поламався… Вона шепотіла й шепотіла, голублячи тебе, й ти чекав, що ось зараз вона таки розгадає обман, перестане сприймать тебе за В., а може, то вона зумисне грається з тобою у В. і тебе заохочує до такої гри, тому й просить не мовчати, обізватися, підключитися до гри, але як вона не розуміє, що ти не можеш обізватися, що ти не можеш себе навіть спробувати видати голосом, а вона хай шепче, що хоче, аби тільки дозволяла любити себе, аби тільки віддавалася… Й коли тобі здалося, що все триває дуже довго, що в квадратному вікні починає каламутніти чорна мла літньої ночі, коли в темряві стали чіткіше проступати риси її обличчя і, звісно, мали б чіткіше проступити риси твого обличчя й вона могла вже нарешті розпізнати тебе, — ще раз осягнувши всю її жіночність, у тоскному, глухому відчаї ти відірвався від неї, заскрипівши зубами, проворно одягнувся та й, не кажучи слова, розбитий, розвальцем почовгав з кімнати, чуючи за спиною — який ти загадковий, який ти пристрасний!.. Провалився у сон, а проснувся — будили до чаю, до сніданку. Ти вмить згадав, що вчора відбулося, й заплющився, й накрився ковдрою… Снідали у дворі за тим самим столом під грушею, де вчора вечеряли, і, щоб вернути безпечне самопочуття, ти випив замість чаю склянку сухого вина, збадьорився — й тепер відкритим поглядом, навіть безстрашним і нахабним, дивився на всіх, особливо ж вглядався у Галю, яка нічим не виказувала ні свого зніяковіння, ні непевності, яка всім світила приязно у круглих очах густого тернового полиску. Бородатий С. зводив угору кошлаті брови й сьорбав чай, старенька бабця щось розказувала В., який з удаваною чи справжньою зосередженістю слухав. Галя палила чаю у склянку, підсунула до нього, поклала руку на плече, припрошуючи до чаю, легенько поцілувала в щоку, він відповів кивком голови, не відриваючи погляду від балакучої бабусі, хміль зашумів у твоїй голові… Послухай, полковнику кадебе, ти такий загадковий!.. В. наче не почув кинутої тобою фрази, й Галя наче не почула, тільки набурмосений бородатий С., сопучи над смаженою яєчнею, блимнув підозріливо: ти вже встиг похмелитися? Веселішаючи, ти ще хильнув холодного вина, яке всю ніч простояло на столі під грушею, тепер на всіх дивився безстрашними, всезнаючими і всерозуміючими очима, твої губи в усмішці розтягувалися до вух… Який ти загадковий, який ти пристрасний, і чому ти мовчиш?.. Ти вже дивився не так на В., як на Галю з Городища, ти запрошував і її, і всіх до ранкової похмільної гри, до похмільних жартів, але ніхто не слухав тебе, лише бородатий С. знову сердито блимнув на тебе набряклими від учора випитого, шершнюватими очима. Ти пригас у своєму веселому запалі — невже все тобі приверзлося в нічній маячні? Ще хотів пожартувати, але не жартувалося. Збиратися, збиратися! Але В. зоставався ще на кілька днів у селі свого дитинства, з вами попрощався за руку, з Галею теж попрощався за руку, сухувато-стримано, без обіймів-поцілунків, і ви рушили без нього. Галя сиділа спереду й мовчала. Невже тобі примарилася минула ніч? Десь через півсотні кілометрів С. стомився вести машину, захотів відпочити — і з дороги звернув у поле, в лісопосадку. Поле було затоплене безмежною сонячною млою. Галя вийшла з машини, повільно пішла поміж дерев, і ви похмуро дивилися їй услід. Іди, сказав ти, а я посиджу в машині. Я не хочу, сказав С., а ти можеш іти, як хочеш, я справді подрімаю, бо вчора перебрав… Галя віддалялася поміж дерев лісопосадки в полі, ти наздогнав — і вона сахнулася від тебе, дивлячись не те що з неприязню, а навіть з люттю… Йди собі, не чіпай мене, я не знала, що то ти, йди собі… Ти не повірив, що вона гнівається й проганяє після всього, що було вночі значить, таки було, не приверзлося в п'яній маячні… Галю довезли до найближчого міста, висадили на вокзалі, обсадженому тополями, — звідси йшли поїзди на південь… І вже згодом, у Києві, зустрічаючися з В., ти посміювався — ох, який ти загадковий, який пристрасний, я усиновлю твоїх синів, у тебе не жінка, а підколодна змія! Він делікатно посміювався й казав — ти ще раз довів свою винятковість, ти завжди був такий, ти завжди мені цим подобався, ти справжній друг… І в присутності його жінки, яку ти знав близько двох десятків років, ти жартома звертався до В. — ох який ти загадковнй, який пристрасний. Він за своєю звичкою стримано посміювався, а вона, далека від змісту цього жарту, й зовсім не розуміючи цього плаского жарту, бо який же це жарт, мружилася іронічно й поблажливо, мовляв, що від тебе чекати, хіба що недолугий жарт… І в тому ж таки році, а може, й у наступному році В. подзвонив по телефону, шо треба зустрітися, поговорити, ні-ні, суші дрібниці, але не по телефону, й зустрілися на Хрещатику. Вибачливо, делікатно посміюючись, дістав з портфеля машинописний текст сторінок на сім, попросив прочитати. Еге, це характеристика, яку він склав на тебе. Яка характеристика, навіщо, для кого? Попросили з компетентних органів, щоб він склав на тебе характеристику, бо хто ж тебе так добре знає, як він, давні товариші, та ні, в цій характеристиці нема нічого осудливого чи вигаданого, все правда, все написано з найкращих почувань до тебе, авжеж, він міг би й не складати, але тоді б неодмінно попросили скласти когось іншого, й той інший понаписував би всякої всячини, що не поздоровилося б. Авжеж, цю характеристику можна було б тобі не показувати, зразу віднести в компетентні органи, але це було б не по-товариському, ти повинен усе знати, все прочитати, а коли що тобі не сподобається, то можеш викреслити або навіть можеш дописати, що вважаєш за потрібне, а він характеристику передрукує, щоб не було видно твого почерку, бо твій почерк знають, і занесе цю характеристику не сьогодні, а завтра, бо вже нагадували й питали, чи він не передумав, але він зволікав, бо хотів неодмінно узгодити з тобою… Який ти здогадливий, який ти пристрасний!.. Справді, характеристику було складено в компліментарних тонах, а в кінці сказано, що тобі мало довіряють, що ти вартий більшої довіри, що виявлена тобі довіра пішла б на взаємну користь… Ні, сказав ти, викреслювати я нічого не стану й дописувати не стану, я сам собі характеристику складати для компетентних органів не збираюся, цю характеристику складено тобою, отже, це твоя точка зору… Якщо ти скажеш, я нікуди не понесу цю характеристику… Твоя воля чинити так, як ти вважаєш за потрібне — рвати чи нести, я не втручаюся… Він узяв машинопис, заховав до портфеля… Який ти загадковий, який пристрасний!.. В. засміявся на твій жарт, попрощався біля поштамту — й подався в натовпі, а ти дивився йому вслід, і губи тремтіли в жалюгідній усмішці, здавалося, наче ти сам на себе склав ту характеристику, а В. послав до компетентних органів, щоб відніс… і це ж тобі тоді вона шепотіла, а не комусь іншому, — який ти загадковий, який пристрасний, і зранку — зразу в магазин…