Дурощі
… ви вже розлюбили мене, вже не любите? Ось тільки не брешіть, бо терпіти не можу, коли брешуть. Скажіть правду — так або ні. А то викручуєтеся, правду не говорите, а мені від того важче. Скажіть, що більше не будемо зустрічатися, я помучуся, помучуся — та й вирву вас із своєї душі. За цих десять років, що ми з вами, всякі чоловіки зі мною знайомилися, я вам не сказала, а якби й сказала, то вам однаково. Але я така дурна, що вас люблю, хоч вас нема за що любити. й тепер один мені дзвонив у лікарню й чекає під лікарнею, квіти приносить, проводжає від лікарні до метро. Ох і вредний нахаба! Я йому дозволяю проводжати себе тільки до метро. Він мені погрожує: однаково будеш моєю! Я вам розказую, а ви хоч би трохи ревнували, то ні. Бо у вас хтось є. Одного разу я вас у трамваї проводжала аж на Лівий берег, ви не бачили. А то я за вами стежила в метро до станції метро «Героїв Дніпра». А то ви були швиденько зникли в прохідному дворі на площі Космонавтів, я кинулась в двір, але за вами й слід прохолов. Можете заперечувати, але ж ви добре бачите, що я не вигадую — ні «Героїв Дніпра», ні Космонавтів, ні Лівий берег. Ви не помічали мене, бо ви хіба про мене думаєте? А в мене серце розривається. Іноді вдасться, що взяла б вас — і вбила, поки ви спите, але жалко, все-таки десять років разом. Ви отак можете ще з кимось зустрічатися, а я не можу, мені на інших чоловіків противно й подивитися, все в них якесь не таке, вони тільки до мене заговорять, а я вже бачу їх наскрізь. Я й вас бачу наскрізь, але з вами якось не так, я з вами стаю дурна й знаю, що дурна, а вдіяти нічого не можу, бо ви мене розуму позбавляєте. Вам що, хочеться мене мучити? Не любите — скажіть, що не любите, купіть рову й поведіть у ресторан… Я вам не сказала, а тепер скажу. Думаєте, я за цих десять років не хотіла помиритися з моїм Славою? Хотіла помиритися після того, як він полікувався від алкоголізму у колонії трудового режиму, у Вінницькій області. Я його з квартири виписала, поки він відбував примусовку, то він поселився в Києві, у матері. Та й подала на розлучення, поки сидів, нас швиденько розлучили, так що йому не було більше куди податися, тільки до матері. А тут являється — з квітами, з пляшкою горілки. Я квіти взяла, а пляшку горілки розбила на кухні в раковині, потім ще й пальця подряпали об скло. Я однолюб і більше ніхто мені не потрібен, та й двоє дітей у нас давай разом жити. А я дурна, то й прийняла назад, уже свого колишнього, влаштувала на меблеву фабрику, поставила могорич на начальникові цеху. Слава потримався три тижні, потім уночі вибив вікно в горілчаному магазині на Озерній, заліз усередину, випив пляшку й заснув там, а сигналізація, то зловили. Я ледве його врятувала від нової колонії, врятувала, але вигнала, його й з меблевої фабрики вигнали, а тому начальникові цеху я ще один могорич поставила, бо підвела його. Розказують сусіди — бачили Славу, як порожні пляшки збирає по вагонах електрички, ходить з опущеною головою, щоб людям в очі не дивитися, схопив пляшку — й далі. А то мої діти бачили батька в Святошині на вокзалі, у підземному переході, де торгують квітами, яблуками, петрушкою. Бачать, хтось знайомий у переході навпочіпки, на газетці лежать гриби, зігнув голову. Це ж він грибів у лісі назбирав, торгує на пляшку. То діти бігом кинулися від того батька. Слава ще потім приходив з квітами, але вже без горілки, то я й через поріг не пустила. Діти його соромляться, а такий чоловік мені не потрібен. Ви годі якраз у відпустці були. Мої сусіди як гуляли? Петрович і Корніївна. Петрович був пішов з дому років на п'ять, пристав у прийми у Ворзелі, а до Корніївни приходили всякі, вона жінка проста, не дуже перебирала. А через п’ять років приїжджає Петрович до неї й каже — ти нагулялася, й я нагулявся, то давай зійдемося назад. 1 зійшлися назад, і він уже нікуди не бігав, і вона сиділа вдома. Не без того, щоб не посваритися, але хто не свариться. А ви досі не нагулялися? Подивіться, вже сиві, п’ятдесят років, а вам дівчата в голові? З вашим хворим серцем? Усе, я більше не хочу — купуйте розу і ведіть у ресторан! Розказати вам за одного заступника директора технікуму, гарний такий мужчина, в нього дві машини — «Волга» і «Жигулі». Він допоміг влаштуватися у їхній технікум десятикласниці Каті, вона стала його полюбовницею ще до вступу в технікум чи вже після вступу, яке це має значення. То він помагав їй учитися з першого курсу по останній. А Катя була в матері одиначка, нагуляна, без батька, то цей заступник був їй не тільки полюбовником, а й батька замінив, старався всім для її матері — чи будинок підремонтувати, чи холодильник купити. А вже після технікуму Катя тут, в Ірпені, познайомилася з молодим болгарином, він тут учився в нас, то вони сподобалися одне одному. Думаєте, заступник директора скандалив, сцени їй влаштовував? Зовсім ні, вихований мужчина, то Катя зі своїм болгарином весь час гостювала в нього вдома, й хазяйці молода пара дуже подобалася. Поженилися, в Каті народився хлопчик — викапаний заступник директора технікуму, а болгаринові хоч би що: його син! Ви чуєте, які бувають мужчини? Він їй і весілля справив, і дитину зробив, і з болгарином познайомив, і в свою сім’ю прийняв, і гарно з подарунками провів у Болгарію. А ви? Все крутите й крутите, не