… давай отак пройдемося біля кінотеатру «Десна», що сьогодні тут демонструсться? Ага, бойовик американський. Тепер коли не американський бойовик щодня, то американська порнографія, то американська маячня космічно-фантастична, то вже французька садистсько-мазохістська каламуть. А що тут сьогодні? «Лють у клітці», бойовик. Заглянь у віконечко каси, побачиш цікаву жіночу фізіономію. Ні, в кіно не підемо, нащо нам «Лють у клітці», коли, подивися, біля кінотеатру пиво в бочці, продають на розлив, а фізіономія в віконечку каси колоритна, варта твоєї уваги. Ну що, подивився? Ха-ха-ха, трохи порубцьована фізіономія, пошрамована, але нормально зашита і, я б сказав, вилуджена. А ці наївні очі на бандитській ряшці, правда? Як волошки серед чортополоху, ні, як ромашки поміж іржавого колючого дроту. Звідки її знаю? Всі на Русанівці знають, і я знаю. Смачне зранку холодне пиво, правда? Колись отам-о, подивися через міст, на дніпровські верболози, я пішов назбирати котиків, бо пригріло весняне сонечко, найiшов на мене ліричний настрій. А там зарослі, вважай, у самому центрі Києва, дніпровська голуба вода, благодать. Нарвав котиків, а назустріч міліціонер. Що ти тут робиш, питає. Як що, кажу, збираю котики, й показую йому пучок котиків. Ні, що ти тут робиш, сікається до мене. Та ж котики збираю, кажу йому. Ти що, кажу, не впізнаєш мене, ми з тобою в одній школі вчилися, ти ж — Фонар? А він у школі завжди ходив з підбитими очима, то його так і назвали — Фонар. А-а, каже він, і я тебе впізнав, ти — «М'яса Хочу», еге? А мене так у школі називали, бо я завжди казав, коли бачив пиріжки з горохом чи з капустою, що я хочу м'яса, хочу м'яса, хочу м'яса! А кого ти тут шукаєш у кущах, питаю. Сучку шукаю, каже Фонар. Яку сучку, питаю. Натуральну київську сучку, каже, отам біля гастроному, біля автоматів з пивом зібралися мужики, алкаші алкашами, похмеляються після вчорашніх зловживань і перекосів, а сюди в кущі по черзі бігають, бо тут якась профура завелася, всіх приймає. Так ти хочеш, щоб і тебе прийняла, жартую. Та на хрін вона мені здалася, сердиться Фонар, щоб за одним разом зібрати венеричні болячки з усього Києва, Союзу, а то й з Африки! А я подумав, каже, що ти від неї вертаєшся, ходімо пошукаємо. Та на фіг вона мені здалася, кажу, ота профура, щоб я її шукав, шукай її сам, а я подивлюсь, як ти шукаєш. Слухай, каже він, перестань з мене сміятися, Хочу М'яса, бо я не люблю, коли з мене сміються. Та не бухти, Фонар, кажу йому, ходімо шукати профуру вдвох, хоч вона не потрібна ні тобі, ні мені. Йдемо, дивимося, озерце розлилося, за озерцем у верболозах лежить зрубана верба, а біля верби сидить якась дівка, волосся розпущене, в курточці, в чобітках. Побачила нас — і пальцем кличе. І від неї хтось проворно тікає через кущі, навіть не один, а двоє. Фонар свиснув, а хіба вони дурні ставати? А дівка пальцем отак до нас — ідіть, ідіть. Ми підходимо. Ти що тут робиш, питає міліціонер. А нічого не роблю, каже вона. А чого сидиш на землі, питає він. Бо сонце пригріло, каже вона, то я сиджу на землі, гарно тут, подивіться, яка красива Лавра за Дніпром, і ви сідайте біля мене, подивимося разом на Дніпро й на Лавру. А тут двоє мужиків ідуть, пивом пахнуть, перегаром несе від них, видно, з тих, що біля гастроному зранку похмелялися, а тепер прийшли розважитися. Вони дивляться на нас, а ми з Фонарем дивимося на них. Ви що тут робите, питає Фонар. Гуляємо, кажуть вони, а хіба не можна? Можна, каже він, то й гуляйте своєю дорогою. Вони пішли з матюками, а Фонар питає у профури, що вона тут робить. А профура сміється й каже: котики збираю, котики, ось подивіться, скільки назбирала котиків. І показує букет вербових котиків, а біля неї на землі повнісінько розкидано зірваних котиків. Хіба ви не бачите, каже вона, що я збираю котики, збираю котики. А вони що тут роблять, питає дурний Фонар і показує на тих двох мужиків, що вже й не видно в кущах. А я не знаю, що вони роблять, каже профура, може, вони теж збирають котики, але я не знаю, що вони роблять, бо я збираю котики. І сміється з нас обох, каже, й ви збирайте котики, а ви чим тут займаєтесь, а ви чом не збираєте котики, весна, так славно тепер у Києві, то ви теж збирайте котики, а якщо самі не хочете зривати котики, то беріть ось мої, у мене багато, мені не жалко. Фонар як почув — зовсім офонарів, ану геть звідси, закричав, а то опинишся у відділенні, там позбираєш котики…