… є такі, що все життя холостяком і холостяком діло, усе життя нержавіючі женихи, таке хобі в них: жених-холостяк і в двадцять років, і в п’ятдесят, і в сімдесят. І завжди у виграші, завжди на них є попит. Я таких не поважаю. У них є фантазія, але бідна, та й не фантазія, а суцільний обман, та й таких женихів судити треба. Є така стаття в кримінальному кодексі, за неї судять, це коли входять в довіру з метою ошуканства, обману. Ось такі вічні холостяки-женихи підпадають під цю кримінальну статтю, бо вони ошукують жінок, бо вони, обманом входячи в довіру, чинять над ними найжорстокішу наругу — топчуть жіноче єство так, що жінки до пори до часу зостаються ще й задоволені. Є навіть таке мистецтво — мистецтво бути холостяком. Ну, добре, ти там холостяк, бо служив у армії і опромінився чи народився імпотентом, то холостякуй, хоча й такі женяться, але коли ти вродився з кінськими яйцями — й холостякуєш, то вибачай, я такого не розумію. Тобто я розумію, але не розумію. От у мене кілька партнерок — і в столиці, й поза столицею, але я нікого з них не обманюю, я всім кажу, що в мене є законна дружина, тільки тимчасово ми з нею живемо на різних квартирах, вона живе у своєї матері, бо матері потрібен догляд удень і вночі, мати дуже хвора. Ще й кажу, що моя дружина мене любить, дуже ревнива, дуже пристрасна й розлучатися з нею я не збираюся. І коли моя партнерка Тоня залишає засоси на грудях чи на животі, я кажу своїй партнерці Ларисі, що сліди залишила моя законна, й ми обоє захоплюємося моєю законною. А коли покусає Лариса, то я перед Тонею маю виправдання, що законна перестаралася. А коли подряпає Рая, то я ні Ларисі, ні Тоні не признаюся за Раю, а зверну тільки на законну. Бо добре, коли в усьому можна звинуватити законну. А якби я не приписував їй чужі гріхи? А якби я говорив саму лише правду? Ну, Ларисі казав за Тоню, а Тоні за Ларису, якби Раї казав за Тоню й Ларису, а Тоні й Ларисі за Раю? Та ніхто б не захотів слухати мою правду, та всі б зі мною пересварилися — і їм було б гірше, й мені гірше. А так ми тільки посміюємося з моєї законної, такої несамовитої і скаженої. І ніхто з моїх партнерок не розраховує на те, що ми візьмемо шлюб. І коли я відмовляю в побаченні Ларисі, то кажу їй, що сьогодні в мене гостює рідна жінка, хоч насправді в мене може гостювати Рая чи Тоня, й ніхто з них не виламує двері, не обриває телефон. Або коли Тоня зварить борщ, я пригощаю її борщем Раю, але ми з нею обоє вихваляємо за кулінарні здібності мою законну. Оця голуба сорочка на мені — це подарунок від Лариси, але Рая і Тоня знають, що це подарунок від законної. Знаєш, я ні з ким із них не боюся йти по вулиці, бо коли йтиму з Раєю, а випадково зустріну Тоню, то завжди їй скажу, що то я йшов із законною, але Київ великий, усі вони живуть у різних місцях, то ще ні разу не було накладок. Але найцікавіше знаєш що? Тільки спокійно стій, не падай. Найцікавіше те, що в мене взагалі нема ніякої законної жінки, ха-ха, що все це я про законну жінку і її хвору матір вигадав, що я таки холостяк, але це велике мистецтво — мистецтво бути холостяком, і я ніяких прикрощів своїм куріпкам не завдаю, правда? Бо коли подумати — ніякої вигоди в реальній законній жінці нема, це коли взяти мою холостяцьку ситуацію, а є велика вигода саме в нереальній законній жінці, вона мені ой як потрібна! Коли поміркувати, я ж ніколи не обманюю, ото хіба що обманюю законну жінку, якої нема, то совість моя не дуже й страждає. Пригадуєш отой старий анекдот про Ілліча, як він повчає Фелікса Едмундовича? Ілліч так його повчає: «Дорогий батеньку, з жінками архіважливо вміти поводитися. Жінці своїй скажи, шо ти сьогодні йдеш до полюбовниці, своїй полюбовниці скажи, шо ти сьогодні з жінкою, а насправді треба піти в бібліотеку — й працювати, працювати, працювати!