… не поїду я в тюрму, не поїду! Там просили, щоб приїхала саме я? А не Варвара Митрофанівна? Хто просив? Ага, начальство просило, Воробйов. Згодна, він іще не старий, хоч і не такий молодий, як ви кажете, ага, я йому сподобалась, як була минулого разу. Кажете, всьому контингентові сподобалася? Ага, за весь контингент вам сказав сам Воробйов. Добре, добре, обмовилася, не тюрма, а виправно-трудова колонія посиленого режиму, й там не кримінальні злочинці, а наші з вами сучасники, які оступилися. Які будували розвинутий соціалізм — і оступилися. А в виправно-трудовій колонії відбудуть зароблений строк, їм там підремонтують їхню мораль-етику, вправлять мізки, випустять з-за колючого дроту на волю, й тут вони вже будуватимуть суверенну Україну, ударяться в патріотизм. А чом би й ні, правильно. А суверенна держава Україна позбавить їх будь-яких рецидивів, і їхня майбутня патріотична доля залежить від мене, від патріотки в суддівській мантії. Розумію всю свою відповідальність за їхню участь у завтрашній розбудові нашої незалежної держави, але в виправно-трудову колонію до них з лекцією більше не поїду. Ні з якою лекцією не поїду й не навертатиму їх більше на шлях благочестя і правопорядку. Посилайте Варвару Митрофанівну, вона перед тамтешнім контингентом виступить не гірше від мене. Вони просять мене, жінку? А Варвара Митрофанівна не жінка? Жінка. Ата, вони просять молоду і вродливу, дякую за комплімент. І яку — сексуальну? Це ви так чи в колонії так, що я сексуальна? Ага, і вони, і ви. Що ж, така оцінка моєї особи якось невимушено об'єднує у палких мареннях і вас на волі, і отой контингент у неволі… й навіщо ви змушуєте мене сказати, чому не піду? 3 вашим досвідом — і не здогадуєтеся? Чи вам не знати, як там ведеться чоловікам без жінок? За замками, за колючим дротом? Коли вся тамтешня жіноча стать — це вівчарки, це суки? То я скажу, раз примушуєте. Минулого разу я виступала в них, еге, в їхньому червоному куточку. Розмальовувала, що їх чекає, коли вийдуть на волю. Сидять — і дивляться иа мене. Особливо ж пильно дивляться ті, що сидять ззаду. Тільки я спершу ніяк не могла добрати, чим вони займаються, бо електрика світить слабенько, бо зима в загратованих вікнах, ніч, слякоть. І в тих, що ззаду, очі напружені, морди червоні. Я злякалась. Якби сама була в тому червоному куточку в виправно-трудовій колонії, то втекла б, а то була не сама, а з начальством, сам Воробйов прийшов мене послухати, удостоїв честі. Я раз подивилася на нього, другий раз подивилася, мовляв, що це відбувається? А він лише красиво всміхається мені. Гарний чоловік. Він до зеків добре ставиться, а зеки — до нього, взаємна симпатія. Я далі розказую про закони кримінально-процесуального кодексу, а вони поспускали там руки за спинами тих, що сидять попереду, повитягували шиї і їдять мене очима. Знаєте, я спершу червоніти почала, вся стала покриватися червоними плямами, а вже потім здогадалася, чим вони займаються. А як здогадалася, то й відняло мову. Стою й мовчу, тільки повітря ковтаю, а вони всі повитріщалися на мене. Я — тікати звідти. Не дочитала всю лекцію — й тікати. Чую, щось вони там закричали за мосю спиною, та я тільки дверима гримнула. В коридорі доганяє мене Воробйов, красень мужчина, хапає за лікоть, щоб я назад повернулася, дивується з мене. Що таке та шо таке? Я йому сказала, що таке. Оце ви мені так симпатизуєте, кричу. А він — що таке та шо таке? Оце ви мене так запросили в колонію на лекцію, кричу. А він те саме — що таке? А ви не бачите, що таке, верещу на нього. А він — що таке, заклинило йому. А ви не бачите, що я їм читаю лекцію, а вони там онанізмом займаються, дивляться на мене баранячими очима — й займаються? А вам то що до того, каже Воробйов, ніхто вас не зачіпає, хай собі займаються, я й не думав, що ви помітите. І ви це мені так говорите, кричу на нього. А Воробйов усміхається: ви прийшли читати лекцію — ось і читайте, вам створено для цього всі умови, ніхто не заважає. А чим вони займаються, чим займаються, кричу. А хай займаються, каже Воробйов, чи ви хочете, щоб не займалися? А чим ще їм займатися, коли вони в колонії, коли тут жінок нема? А тут прийшла така гарна жінка — ось усі й прибігли на лекцію, ось і займаються. Вам що від того, що вони займаються? Нічого. Не дивіться на них. Вони дивляться на вас, а ви дивіться на Леніна, висить на видному місці. Пожалійте їх, у вас має бути м'яке жіноче серце. Й не думайте, що це якийсь колективний акт у колонії, ніякий це не колективний акт, просто ви читаєте свою лекцію. Читаєте свою лекцію — і все. І дивитеся на Леніна, а Ленін дивиться на вас. Та й вам повинно бути приємно, що ви подобаєтеся стільком чоловікам зразу, що стільки чоловіків хотіли б з вами переспати. Е-е, не з кожною б вони так хотіли у червоному кутку, не з кожною, а вас як побачили, то зразу всі й ваші… Я як закричу на Воробйова: всі мої? Беріть їх усіх собі — і всі ваші! Тут він перестав усміхатися, побілів і питає, що я маю на увазі. А я маю те на увазі, кажу, шо й ви маєте на увазі. Не сказала йому ні прощай, ні до побачення — геть з колонії… А тепер знову згадав про мене. Спіймав тоді облнзня — й проковтнув? Більше в колонії лекцій не читатиму, не просіть. Чом би не послати Варвару Митрофанівну? Згодна, гаразд, на її лекцію може прийти мало зеків — і заїкається, як виступає, і фактаж не першої свіжості, і сама не першої молодості. Але хтось прийде і на неї? Прийде. Може, вона зрадіє там у червоному куточку, бо Воробйов вважає, що жінка повинна зрадіти, й не відвертатиметься до Леніна, а радісними очима дивитиметься на зеків, то чом жінці не дати шансу, я сама попрошу, шоб вона поїхала в колонію, тим більше шо скоро — жіноче свято Восьмого березня!