о ніколи її не образить, вона не заслужила образи, вона віддає йому все, більше віддати не може, — то навіщо ж її ображати, правда? А йому треба значно більше, він добре знає, що йому треба значно більше, ніж здатна дати його жінка, він терпів, давно терпів, але терпіти далі просто несила, ось тому він і вирішив запропонувати Маргаритці, щоб стала його полюбовницею. Бо ж і їй, очевидно, треба більше, ніж здатен дати один чоловік, себто Анчаров. Тим більше що він часто буває у відрядженнях, а у відрядженнях ой як важко зберігати вірність жінці, залишеній удома. Звичайно, вона приваблива, спокуслива, чарівна, загадкова, звичайно, вона завжди собі знайде партнера, бо партнер її сам знайде, але оті нинішні партнери! Всі вони і розбещені, і вередливі, і ненадійні, з непередбачуваними психозами-нервозами, з неконтрольованою поведінкою, невиправні егоїсти-егоцентристи, зациклені на всіляких комплексах власної особи, вони звикли святкувати самих себе — й нікого більше, а коли навіть уміло вдають, що святкують свою партнерку, то насправді безсоромно і безцеремонно ошукують, бо в її довірливій особі шанують таки свою особу! Отже, обманюватимуть Маргаритку, завдаючи їй удару за ударом, а він, змієлов, буде з нею хоч і прагматичний, але справедливий. Він поклонятиметься їй не сліпо, а з розплющеними очима. Він матиме з нею статеві стосунки для обопільного задоволення, отож їхня фізіологія буде задоволена, але водночас їхня душа не почуватиметься упослідженою чи ущербною. Маючи життєвий і сексуальний досвід, тверезо ставлячись одне до одного, вони поступово і, звичайно, не без успіху опанують секретами і прийомами французької любові, для них за насущну азбуку стане знаменита Кама-Сутра, перетворившись із міфічної і знаменитої на щоденну й побутову Кама-Сутру, а коли вони спільними зусиллями досягнуть успіхів у мистецтві любові, то виграють не тільки вони вдвох, без особливого вміння, хоч не без бажаня, віддаючись сексу, а виграють від того і їхні законні партнери — у Маргаритки виграє від її великого вміння законний партнер Анчаров, а в змієлова виграє законна партнерка жінка. Виграють особистості, таким чином ще більше утвердившись як особистості!.. Ну, то як, згодна вона чи не згодна стати його полюбовницею? Він дуже чесна людина, тому питає згоди, а якби він був нечесною людиною, тоді б він і згоди її не питав, і ніяке генеалогічне древо було б йому не потрібне. Маргаритка спершу не допетрала, що це він про згоду сказав, якось так чудно сказав. І перепитала. А змієлов сказав, що в нього є страшна таємниця. Яка таємниця? А така таємниця, що немає в Києві, й не тільки в Києві, а й скрізь немає такої жінки, яка б йому не віддалася! Маргаритка як почула, то й розреготалася, бо змієлов зовсім не тягнув на такого вже великого спокусника-гвалтівника в одній особі, щоб аж з кожною жінкою в Києві — й поза Києвом. А змієлов образився на неї за той сміх, бо дуже амбітний трапився змієлов, і каже, що не треба сміятися, коли нічого не знаєш. Він би її і не питав згоди, вона б навіть не довідалася, що між ними відбулося, але з нею хоче тільки за обопільною згодою, бо вже мало не полюбив її. А Маргаритку ще дужчий сміх узяв. А змієлов ще більше образився, що зневажають його чоловіче достоїнство, так, так, закричав у парку на лавочці, аж на них почали випадкові люди оглядатися, я можу переспати з будь-якою жінкою — й вона про те не знатиме, й з тобою міг і зараз можу переспати — й ти ніколи про те не знатимеш, а коли скажу, то не повіриш. Як та як, сміялася Маргаритка, а змієлов сатанів: а ти не здогадуєшся, не здогадуєшся? І так на неї розлютувався, що признався у своїй страшній таємниці: на відстані! Що на відстані, не втямила Маргаритка. А на відстані, сказав змієлов, але краще, коли торкнуся до жінки, тоді краще. А чим торкнешся, не зрозуміла Маргаритка. А чим-небудь, хоч і пальцем. Пальцем? Пальцем. А до чого торкаєшся пальцем? До чого-небудь. До чого-небудь? До чого-небудь. І самим тільки пальцем? Можна пальцем торкнутися, можна долонею, можна плечем, можна грудьми, можна очима в очі пильно подивитися, а можна взагалі не торкатися, а тільки подивитися. Скільки за день буває таких зустрічей — у метро, в тролейбусі, просто на вулиці. З дівчатами й зовсім молодесенькими. З жінками заміжніми й незаміжніми. З негритянками й китаянками, з італійками й іспанками. А які трапляються красуні! Але він, змієлов, ніколи не користується своєю феноменальною здатністю, у нього з мораллю — свої серйозні рахунки. Маргаритка такого феномена ще не бачила й не чула. На відстані? На відстані. Й виходить? Виходить. А двоє дітей твоїх — на відстані зробив? Ні, не на відстані, він у ліжку зі своєю жінкою спить без відстані. А ти впевнений, що ти сам зробив собі дітей? Впевнений. А раптом хтось зробив тобі дітей? Ні, це неможливо, бо в нього дуже вірна й любляча жінка. Гаразд, хай вірна і любляча, але раптом хтось на відстані зробив з нею тобі дітей? Ні, неможливо, бо так зробити дітей неможливо. А раптом на відстані — й ти ще не все знаєш про любов на відстані? Змієлов розсердився на Маргаритку, що вона запідозрила його жінку в зраді — навіть у такій зраді, про яку сама не здогадується. Почав кричати, що в нього дуже розвинуте генеалогічне древо, по всіх лініях — що по його лінії, що по жіночій. І що він не дасть опорочити його генеалогічне древо. Й що він глибоко помилився у Маргаритці — не хоче мати з нею діла ні на відстані, ні без відстані, й тепер більше не домагається від неї ніякої згоди, бо вона йому вже не потрібна й не за згодою, і без згоди, не потрібна, не потрібна! Забрав фотоальбом — і побіг не оглядаючись. І після того більше ніколи не бачила того змієлова, й Анчаров так і не зняв про нього документального фільму. Це ж так образився за своє генеалогічне древо, бо Маргаритка засумнівалася у справжній родовитості. Може, справді не треба було сумніватися, бо воно справжнє, без відхилень? А тільки Маргаритка не забула змієлова, згадує весь час — у метро чи в трамваї. Бо мимоволі здається, що змієлов не один такий у Києві, що в столиці багато є таких змієловів, своїх та приїжджих, і невідомо, що вони з тобою роблять у будь-яку пору дня у комунальному транспорті.