… жартував був один зі мною, це ще коли я в тролейбусному парку робив. Сміявся з мене, дотепник. Тільки що — глузує, й весь час тільки з мене, більше ні з кого. Бо хтось пустив поголоску, що я свою жінку не задовольняю. А чом це я свою жінку не задовольняю, хто ж тоді її задовольняє? Задовольняю — ще й як. А цей дотепник: не задовольняєш, не задовольняєш. Але ж допік. Аби не приставав, аби не допік, то я б мовчав, нащо мені здалося його зачіпати. Ну, я йому й сказав: «Ти візьми і в своєї жінки запитай, як я задовольняю». В нього очі полізли на лоба, заціпило, більше не сміявся з мене.
…подивися на мене уважно, правда ж, я цікавий? Іноді я подивлюся на себе в дзеркало й сам собі скажу: ох і цікавий тип, і ніхто не знає, що я цікавий тип, тільки жінка знає. Бо за все моє життя в мене була тільки одна моя жінка, більше нікого не було. Цікаво? Ні, я зовсім не кажу, що в мене ніколи не було ніяких ситуацій з чужими жінками, були ситуації, ще й які, але ніколи не переступав межі. Не хотілося. Мені вже за п’ятдесят, і я ніколи вже такої межі не переступлю, хоч ситуації ще можуть трапитися головоломні. Правда ж, цікавий тип?
… а моєму братові колись побили баян. Брат дуже любив грати на чужих весіллях, то на весіллях й побили. Жених. А брат грав на весіллях з вибором, не кожній нареченій і не кожному женихові. А цей жених знав, кому він грає. І як тільки брат прийшов до нього на весілля й заграв жених сказився, вирвав у нього з рук баян і давай гамселити об стіну. Чому? Тому. Бо в брата була така звичка — грати на весіллях у тих дівчат, з якими він колись гуляв, а він після армії довго не женився, тільки й знав, що гуляти, дівчата його любили, красень. Брат почав клястися перед цим женихом, що не гуляв з його дівчиною, не треба даремно бити баян, то жених йому що сказав? Сказав: «Я знаю, що у вас нічого не було, бо я її цілою взяв, я знаю, що твій баян не винуватий, але що я можу з собою зробити, коли мені твоя музика дуже не подобається!»
…могилу свого батька на Байковому кладовищі я плиткою так і не обклала. Той скульптор, що виготовляв пам'ятник, поставив пам'ятник, а потім поклав свою долоню на мою задницю й каже, що облицює плиткою пам'ятник без усякої черги, бо в нього брат працює в крематорії на спалюванні трупів, то все влаштує дуже швидко, ось тільки нам треба договоритися. А малому Женьці тоді було три роки, він як почув про гроші, то зразу ж заплакав, бо подумав, що поганий дядько-скульптор хоче у його мами відняти гроші. Ох і ридав!
…де тільки все дівається? Олька мені розказувала колись. Як Рилєєва переслідували в Києві, як він тікав у Сибір, а з собою прихопнв її. Сімнадцять років їй було, й вона його дуже любила. Пам'ятаєш, я тобі розказувала, як він там на озерах у тайзі стріляв качок, а Олька, наче мисливська собака, кидалася в холодну воду — й приносила йому качку в зубах, Це він її навчив, щоб у зубах. А потім запідозрив, що вона підіслана, що вона агент кадебе — і давай її мучити, щоб призналася, й чим більше вона відмовлялася, тим дужче він її мучив. Бо ж у нього була манія переслідування, він тому й на Сибір тікав. А коли в них не стало продуктів, то Олька відчула, що Рилєєв хоче їі з'їсти, й тоді вона втекла від нього, ледве не здохла в тайзі. А недавно випадково зустріла його на Хрещатику, й ледве впізнала, й він ледве її впізнав. А так любила, І де тільки все дівається?
…двоюрідний брат Степан якось прибігає додому сердитий-пресердитий, мати в нього допитується, що сталося, а він мовчить, не признається. «Чого ти не признаєшся, — питає мати, — я ж бачу по тобі, що сталося щось». — «Вас жалію, тому й не признаюся». — «Якщо справді жалієш, то признавайся, я менше мучитимусь». — «А ви обіцяєте мені помогти?» — «Обіцяю». — «Скажіть, ви хочете, щоб мене восени забрали в армію, а в мене тут народилася дитина?» — «Свят, свят, свят. А від кого ж дитина планується?» — «Планується від Васьки». — «Від Васьки? А як же ти полів на Ваську — в неї не морда, а решето?» — «По п'яному ділу, мамо. То хочете таку невістку? Хочете від неї онуків?» — «Ой, не хочу, сину». — І я не хочу, мамо. Але вона хоче за аборт великі гроші». — «Які гроші?» — «Дві тисячі карбованців, а в мене таких грошей нема, ви дасте?» — «За ваш гріх — і дві тисячі карбованців?» — «То підіть до неї і поторгуйтеся, може, Васька для вас спустить суму, а з мене вимагає дві тисячі». Що залишилося робити матері? Іти й торгуватися? Чи чекати непутящу невістку в хату? Вона дала синові дві тисячі карбованців. Провела його в армію, повертаються родичі з району в село, розмовляють між собою про всяку всячину, й дядько Пилип розказує, як-то він виручив свого племінника: дав тисячу на аборт, бо від нього завагітніла якась дівка, він і називав її — Марина. Тут озивається дядько Микола й каже, що дав племінникові півтори тисячі теж на якийсь аборт, але зовсім не Марині, а якійсь Клаві. Тоді озивається дядько Тимофій і каже, що й він давав племінникові гроші на аборт, але не Марині й не Клаві, а якійсь Марійці, він добре запам’ятав ім'я. А мати вже мовчить, що сама давала дві тисячі на аборт для Васьки. Всі дядьки тільки головами крутять: ну й племінник, ну й молодець, ну й погуляв перед армією, не шкода такому й гроші дати аж на стільки абортів, хоч матиме що в армії згадати. Ох і молодь пішла, ох і молодь! А мати подумала-подумала й сама себе лясь долонею по лобі — та це ніякі дівки й ніякі аборти, це синові не вистачало на закордонний магнітофон, а вона йому забороняла купувати таку дорогу річ, ось він і додумався до абортів, на аборти ніхто йому не пошкодував, і вона теж не пошкодувала, бо хай Господь боронить від такої, як ота непутяща Васька.