…буває, ще не таке буває. Якось мій дядько Семен повертається з роботи, а вдома — гість у його жінки. Якийсь чоловік сидить за столом, п’є горілку й закусує. Жінка щось розказує, а він веселий-веселий. Сидів спиною до дверей, а обернувся — наче не чоловік, а жінка. Й наче не жінка, а чоловік. Дивиться з-під лоба й мовчить. Хоч би голос подав, то можна було б зрозуміти, якої статі гість, а то й по фізіономії не розбереш. «Знайомся, — говорить жінка, — це Аркадій». — «Який Аркадій?» — питає чоловік. «А я з ним разом у колонії сиділа». — «Так ти ж сиділа у жіночій колонії чи у змішаній?» — «У жіночій». — «То причім тут Аркадій, де він узявся у вашій жіночій колонії?» — «А я тобі не розказувала?» — «Про що? — «Про Аркадія?» — «Не розказувала». — «Дивно. А я думала, що розказувала. То познайомся, це Аркадій. Мене випустили раніше, а його недавно, то він от у гості навідався, провідати». Підійшов дядько Семен до гостя, приглядається й каже: «Нічого не можу второпати. Який це Аркадій? Це ж якась жінка, правда?» — «Та правда, правда, це жінка, — засміялася його жінка. — Звати Діна. Але вона була в тюрмі Діна, поки не зламалась, а як зламалась, то всі ми стали називати її Аркадій, зрозумів?» — «Ні, не зрозумів. Чого зламалася?» — «Ну зламалася». — «То вона Діна чи Аркадій?» — «Краще випий з нами, якось розберемося». Випили. Ця Діна-Аркадій спочатку мовчала, а потім розговорилася, й голос у неї якийсь такий чудний, наче вона таки не Діва, а Аркадій, бо не жіночий голос, а чоловічий. «А що це в тебе з голосом сталося?» — питає дядько Семен. «А що сталося? — питає Діна-Аркадій. — Голос як голос». — «Е-е, не кажи, що голос як голос, а якийсь у тебе не жіночий голос». — «Мені подобається мій голос», — каже Діна-Аркадій. «Це в неї після того, як вона зламалася в тюрмі!» — докинула дядькова жінка. «І голос у неї зламався?» — «Еге, і голос зламався». Встала Діна-Аркадій з-за столу, ходить по хаті, а дядько Семен приглядається до неї — очей відірвати не може. А жінка йому: «Чого ти так видивляєшся на неї, що й за мене забув?» — «Та я за тебе не забув, але очі самі чогось на неї дивляться». І як засміється. «А чого ти смієшся?» — «А я знаю, чого я сміюся?» Вийшла Діна-Аркадій на двір, а дядько Семен дивиться, дивиться. І сусіди почали приглядатися. Сусідка Настя питає в дядька Семена: «Це хто такий у вас?» — «3 тюрми. Разом з моєю у тюрмі сиділи». — «Ну хіба що з тюрми. Дивися за нею». — «А що дивитися?» — «Моє діло сказати — дивися за нею». — «Та я дивлюся». Дядько Семен дивиться. І що бачить? Бачить, що Діна-Аркадій весь час не відходить від його жінки, усе вдвох і вдвох. Щось там згадують про свою тюрму і гелгочуть, як гуси. Обоє сиділи по розтратах у своїх магазинах, але Діна-Аркадій більше потратила, то довше сиділа. А під вечір тітка питає в дядька, чи не подасться на риболовлю, бо ж учора збирався. «Вже не збираюся». — «А чом не збираєшся? Чи не тому, що Діна сподобалася?» — «Тому». Ех, тітка як розрегочеться зі свого дядька: «Нічого в тебе не вийде, так що краще збирайся на риболовлю». — «Ти мною не командуй, де мені сьогодні вночі ловити рибу». А він щось почав підозрівати, ось і не пішов. Та й питає в Діни-Аркадія: «Чого це ти мою жінку обіймаєш?» — «А вона мене теж обіймає, хіба не можна? Дивно, як жінки обіймаються? Твоєї жінки не убуде». А тут сусідка Настя кличе дядька Семена до себе в хату: «Дурний ти, дурний». — «Чому дурний?» — «Бо дурний» — «Ні, ти скажи, чому я дурний». — «Добре, я скажу, чому ти дурний. Тобі твоя жінка про тюрму розказувала?» — «Чом не розказувала. Я сам бачив, коли до неї в гості їздив». — А все бачив?» — «Як то все? Бачив те, що бачив». — «А ти свою гостю бачив у тюрмі? Коли до жінки їздив?» — «Не бачив». — «А вона каже, що тебе бачила». — «Оця Діна-Аркадій?» — «Оця Діна-Аркадій. Ти ж тоді не зустрівся із своєю жінкою?» — «Не зустрівся. Мені сказали, що вона в лазареті, дуже слаба. То я їй передачу залишив». — «Жінка від передачі не відмовлялась?» — «Не відмовлялась». — «Еге, чого б їй від передачі відмовлятися, хоч у вас давненько не було побачення». — «Та кажу, що вона тоді заслабла, була в лазареті…» «А звідки ти все це знаєш?» — «Трохи ти розказував, трохи твоя жінка. А знаєш, хто твою жінку до тебе не пустив у тюрмі на побачення?» — «Хто ж не пустив? Тільки не видумуй». — «А я не видумую. Не пустила оця гостя ваша, як її, Діна-Аркадій». — «Та що ти таке плетеш?» — «Не плету». — «А чого вона оце до нас приїхала? Тільки випустили з тюрми — й до нас. Каже, що скучила. Це вони так у тюрмі звикають одна до одної?» — «Видно, що ти не був у жіночій тюрмі, не сидів». — «То й добре, що не сидів. А тобі, Насте, добре, що ти колись посиділа рік? Тобі та колонія переколотила в голові, тепер говориш казна-що». — «Не казна-що, ти послухай. Хіба не чув, що в жіночій тюрмі жінки живуть з жінками?» — «Як?» — «А так. Там же нема чоловіків, щоб жити з чоловіками, то вони з жінками. Знаєш, Семене, тюремних наглядачів там не так багато, щоб на всіх арештанток вистачило, ну, пощастить кільком, а решті що? Та тюремні наглядачі — не всі, а жінки в тюрмі, то біля них — тюремні наглядачки. Але навіть тюремні наглядачки дуріють, коли все те бачать. От одна в нас була, коли я сиділа, наче нормальна, але їй там сподобалася молоденька наркоманка з бараку, то почала приставати до наркоманки, а наркоманка поскаржилася — й наглядачку вигнали». — «Звідки вигнали?» — «3 тюрми». — «А за що?» — «За те що приставала до наркоманки». — «Брешеш». — «Не брешу. У тюрмі як? У тюрмі жінка — або жінка, або мужик». — «Як це?» — «А так. Коли жінка — це жінка, то до неї всі ставляться як до жінки. А коли жінка — мужик, то до неї всі ставляться як до мужика». — «Як це?» — «А так. І її вже називають — Іван чи Степан». — «Який Іван чи Степан?» — «А так вони самі себе починають називати, й так усі повинні їх називати. А як назвеш їхнім жіночим іменем, то сердяться, можуть дати й по морді. Мене там знаєш як називали?» — «Як?» — «Воно». — «Як це — воно?» — «А таке. Бо я там була ні чоловік, ні жінка». — «Як то?» — «А так — не хотіла бути ні чоловіком, ні жінкою. Одна там у бані дивилась так, як мужик дивиться на жінку, й приставала, але я відмовилась. Вона потім у їдальні обізвала мене, то отак стояла каструля гарячої води — я вилила на неї, більше ніхто не приставав, у тюрмі інакше не можна, щоб потім не їздили на мені. Й ніхто на мені не їздив. Я там була без сім'і» — «Без якої сім'і?» — «А в жіночій тюрмі всі жінки діляться на сім'ї. Жінка, яка жінка, й жінка, яка чоловік, — це і є в тюрмі сім'я». — І що вони роблять» — «Живуть». «Як?» — «Як сім'я». — «Тьху!» — «Ти не тьхукай, Семене, бо в тюрмі бувають дуже зразкові сім'ї. На волі немає таких зразкових сімей, як у тюрмі. Але бувають такі самі дурні сім'ї, як і на волі, що в них теж ладу нема, дим коромислом». — «Як це?» — «А так. У зразковій сім’ї — любов і порядок, а в дурній сім'ї — ревнощі та бійки». — «Любов?» — «Аякже, любов». — «І ревнощі?» — «Аякже, і ревнощі, що на волі не побачиш. Ревнують люто. Чоловік кидає жінку — і йде до іншої, жінка кидає чоловіка — і йде до іншого, аякже, і в тюрмі те саме життя». — «До якого іншого йде жінка? До якого чоловіка?» — «Ет, Семене, ти ніяк не зрозумієш! 1 хіба треба йти в тюрму, щоб таке зрозуміти?» — «Слухай, ти набалакала таке! Що ти мені за мою жінку набалакала?» — «Я тобі за твою жінку нічого не балакала! Не вигадуй, сусіде, я з твоєю жінкою сваритись не збираюся». — «А за цю, як її, що в гості приїхала?» — «Й за неї не казала». — «Крутиш ти, Насте, ох крутиш. Казала не казала. А хто казав? І нащо мені здалась ця Діна-Аркавій? Що, вигнати її? Та жінка мені горло перегризе, що весь час у мене п'яні дебоші, хоч я й не п'яний. Що робити?» — «Роби що хоч. А я тобі розказала, бо маєш знати». — «Ні, ні, гріх таке подумати на мою жінку, вона тоді в тюрмі в лазареті лежала, причім тут цей Діна-Аркадій? Ех, які ви, жінки! Й ти, Насте, добра, так розворушила мою душу». Пішов дядько Семен додому й каже своїй жінці: «Жінко, це до тебе приїхав з тюрми хахель?» — «Який хахель?» — запитала жінка. «А ця твоя Діна-Аркадій». — «Хто тобі сказав?» — «Ти не питай, хто мені казав, а ти мені кажи: хахель чи не хахель?» — «Ах, це тобі сусідка набрехала. Думаєш, я не знаю, що ти з нею жив, поки я в тюрмі сиділа? Я досі мовчала, а тепер скажу, що ти з нею жив!» — «Жив чи не жив, а ти мені скажи: це твій хахель приїхав? Значить так, вибирай: або я — або вона». — «А все Настя, а все людська заздрість: вона і в тюрмі нікому не подобалась, і тут нікому не потрібна. Ти знаєш, як її називали в тюрмі? Воно! Воно! То це воно задумало в мене тебе відняти. Ну, Семене, коли тобі дороге воно, коли ти слухаєш воно, то йди до воно, а це моя хата, а в своїй хаті я хазяйка, а зі своєї хати я гостей не виганяла — й не виганятиму. Забирайся до своєї матері!» — «Жінко, може, я з дурного розуму набалакав щось не те, даруй». — «І не кайся, й не просись. Збирайся, раз ти на свою жінку подумав, мені такий чоловік не потрібен. Хахель! Який хахель? Жінка нещасна, як і я». — «А чому ж — Аркадій? Діна-Аркадій! Як це вона там зламалася?» — «А хто в тюрмі не зламається? А такі самі нещасні жінки й назвали Аркадієм, бо хотілося там хоч ім'я чути чоловіче. Ні, забирайся!» Й подав