. Каже, що скучила. Це вони так у тюрмі звикають одна до одної?» — «Видно, що ти не був у жіночій тюрмі, не сидів». — «То й добре, що не сидів. А тобі, Насте, добре, що ти колись посиділа рік? Тобі та колонія переколотила в голові, тепер говориш казна-що». — «Не казна-що, ти послухай. Хіба не чув, що в жіночій тюрмі жінки живуть з жінками?» — «Як?» — «А так. Там же нема чоловіків, щоб жити з чоловіками, то вони з жінками. Знаєш, Семене, тюремних наглядачів там не так багато, щоб на всіх арештанток вистачило, ну, пощастить кільком, а решті що? Та тюремні наглядачі — не всі, а жінки в тюрмі, то біля них — тюремні наглядачки. Але навіть тюремні наглядачки дуріють, коли все те бачать. От одна в нас була, коли я сиділа, наче нормальна, але їй там сподобалася молоденька наркоманка з бараку, то почала приставати до наркоманки, а наркоманка поскаржилася — й наглядачку вигнали». — «Звідки вигнали?» — «3 тюрми». — «А за що?» — «За те що приставала до наркоманки». — «Брешеш». — «Не брешу. У тюрмі як? У тюрмі жінка — або жінка, або мужик». — «Як це?» — «А так. Коли жінка — це жінка, то до неї всі ставляться як до жінки. А коли жінка — мужик, то до неї всі ставляться як до мужика». — «Як це?» — «А так. І її вже називають — Іван чи Степан». — «Який Іван чи Степан?» — «А так вони самі себе починають називати, й так усі повинні їх називати. А як назвеш їхнім жіночим іменем, то сердяться, можуть дати й по морді. Мене там знаєш як називали?» — «Як?» — «Воно». — «Як це — воно?» — «А таке. Бо я там була ні чоловік, ні жінка». — «Як то?» — «А так — не хотіла бути ні чоловіком, ні жінкою. Одна там у бані дивилась так, як мужик дивиться на жінку, й приставала, але я відмовилась. Вона потім у їдальні обізвала мене, то отак стояла каструля гарячої води — я вилила на неї, більше ніхто не приставав, у тюрмі інакше не можна, щоб потім не їздили на мені. Й ніхто на мені не їздив. Я там була без сім'і» — «Без якої сім'і?» — «А в жіночій тюрмі всі жінки діляться на сім'ї. Жінка, яка жінка, й жінка, яка чоловік, — це і є в тюрмі сім'я». — І що вони роблять» — «Живуть». «Як?» — «Як сім'я». — «Тьху!» — «Ти не тьхукай, Семене, бо в тюрмі бувають дуже зразкові сім'ї. На волі немає таких зразкових сімей, як у тюрмі. Але бувають такі самі дурні сім'ї, як і на волі, що в них теж ладу нема, дим коромислом». — «Як це?» — «А так. У зразковій сім’ї — любов і порядок, а в дурній сім'ї — ревнощі та бійки». — «Любов?» — «Аякже, любов». — «І ревнощі?» — «Аякже, і ревнощі, що на волі не побачиш. Ревнують люто. Чоловік кидає жінку — і йде до іншої, жінка кидає чоловіка — і йде до іншого, аякже, і в тюрмі те саме життя». — «До якого іншого йде жінка? До якого чоловіка?» — «Ет, Семене, ти ніяк не зрозумієш! 1 хіба треба йти в тюрму, щоб таке зрозуміти?» — «Слухай, ти набалакала таке! Що ти мені за мою жінку набалакала?» — «Я тобі за твою жінку нічого не балакала! Не вигадуй, сусіде, я з твоєю жінкою сваритись не збираюся». — «А за цю, як її, що в гості приїхала?» — «Й за неї не казала». — «Крутиш ти, Насте, ох крутиш. Казала не казала. А хто казав? І нащо мені здалась ця Діна-Аркавій? Що, вигнати її? Та жінка мені горло перегризе, що весь час у мене п'яні дебоші, хоч я й не п'яний. Що робити?» — «Роби що хоч. А я тобі розказала, бо маєш знати». — «Ні, ні, гріх таке подумати на мою жінку, вона тоді в тюрмі в лазареті лежала, причім тут цей Діна-Аркадій? Ех, які ви, жінки! Й ти, Насте, добра, так розворушила мою душу». Пішов дядько Семен додому й каже своїй жінці: «Жінко, це до тебе приїхав з тюрми хахель?» — «Який хахель?» — запитала жінка. «А ця твоя Діна-Аркадій». — «Хто тобі сказав?» — «Ти не питай, хто мені казав, а ти мені кажи: хахель чи не хахель?» — «Ах, це тобі сусідка набрехала. Думаєш, я не знаю, що ти з нею жив, поки я в тюрмі сиділа? Я досі мовчала, а тепер скажу, що ти з нею жив!» — «Жив чи не жив, а ти мені скажи: це твій хахель приїхав? Значить так, вибирай: або я — або вона». — «А все Настя, а все людська заздрість: вона і в тюрмі нікому не подобалась, і тут нікому не потрібна. Ти знаєш, як її називали в тюрмі? Воно! Воно! То це воно задумало в мене тебе відняти. Ну, Семене, коли тобі дороге воно, коли ти слухаєш воно, то йди до воно, а це моя хата, а в своїй хаті я хазяйка, а зі своєї хати я гостей не виганяла — й не виганятиму. Забирайся до своєї матері!» — «Жінко, може, я з дурного розуму набалакав щось не те, даруй». — «І не кайся, й не просись. Збирайся, раз ти на свою жінку подумав, мені такий чоловік не потрібен. Хахель! Який хахель? Жінка нещасна, як і я». — «А чому ж — Аркадій? Діна-Аркадій! Як це вона там зламалася?» — «А хто в тюрмі не зламається? А такі самі нещасні жінки й назвали Аркадієм, бо хотілося там хоч ім'я чути чоловіче. Ні, забирайся!» Й подався дядько Семен до своєї матері, поки в його жінки гостювала ота Діва-Аркадій. А як нагостювалась, то поїхала. Й тоді дядько Семен прийшов до своєї жінки проситись, то вона пересердилась, пустила назад у хату. А сусідка Настя перестала розмовляти з дядьком Семеном, навіть у його бік перестала дивитися, хоча жінки між собою не посварилися, чешуть язиками, от що дивно.