… не журися, чого ти журишся? Познайомився вчора з бабою? Познайомився. Кажеш, не дала? А, дала, тільки в тебе нічого не вийшло? Навіть засунув — і то не вийшло? Е-е, ти вже думаєш, що діло — швах? Не думай так. Флюїди? Авжеж, флюїди бувають усякі, а бувають такі флюїди, такі флюїди! Ти сьогодні не думай відвертати носа від неї, як зустрінетесь, ще раз спробуй. Вона відвертатиме від тебе носа? Не вигадуй, ти ж не знаєш, може, якраз ти її й задовольнив, вона ж тобі не сказала. А де це ви з нею вчора? Вночі на березі Черемошу? Пісок, верболози ніяких умов. Але сьогодні ти не дуже відвертай носа, бо в готельчику нашому інших фемін катма, вибір — пшик, а вона з морди хоч і нікудишня, але ж усе в неї є, все при ній, так що ти сам і винуватий, а не вона. В тебе з іншими жінками виходило? Чудесно: і виходило — і виходить, значить, усе діло знову ж таки не в ній, а в тобі. Ха, щоб це не було ніякого бажання, коли ти їй уже засунув! А коли тільки засував — було бажання? То де ж воно поділося? Ага, пропало, бо тобі морда її не подобається. Ти вибач, може, і їй твоя морда не подобається, але ж вона тобі віддалася, вона тобі довірилася — і теж не в спальні на пуховику, а біля річки, бо в неї теж вибору нема, у цьому готельчику тільки ми з тобою та ще якийсь сліпий вуйко, а якби в неї був порядний вибір, то навряд чи ти з нею вчора опинився б над Черемошем. Ти ще молодий, малодосвідчений, ось так у тебе й вийшло. Та нема такої баби, шоб з нею не вийшло, це тобі кажу я, а раз я тобі кажу — я знаю, що кажу. Ось послухай мене, мій досвід. Розумію, шо мій досвід ти можеш забракувати, але не поспішай, не поспішай заперечувати, ото вже вдача!.. Думаєш, мені подобаються самі тільки красуні, самі тільки сексуальні бомби! О, знову за євоє: сам учора до неї не подався, а його послав, а якби сам пішов, то й зі мною таке б сталося. Е, як сказати, чи таке б сталося… Так от, мені всякі попадаються — сьогодні попадеться якась директриса школи, молода, незаміжня, що після ночі з нею ходиш покусаний та погризений, що тиждень боїшся вдома роздягатися, аби домашні не побачили, а в вухах два тижні дзвенить її істеричний фальцет: «Песталоцці сказав!.. Януш Корчак зізнався!.. Антон Макаренко написав!..» А ще через якийсь час попадеться така наяда з райгастрономторгу чи райпобуткомбінату, що словами не розказати й пером не описати. Бо моя журналістка — це моя журналістка, відкриває великі й часто дуже несподівані можливості, а чого нехтувати можливостями, чого копилити губу: та не така, та сяка, а та така-сяка-пересяка! Не треба нікого обижати, всі гарні, тільки кожна гарна по-своєму. В мене теж буває з бабами по-всякому. Одна попадеться — ну тістечко з кремом, ну молочний коктейль, ну охолоджене шампанське, так і тануть, навіть не встигаєш помітити, коли розтанули й коли ти сам розтанув, їси — і голодний, п'єш — і пити хочеться. А буває, такий житній черствяк попадеться, такий цвілий сухар, що як тільки побачив — і зуби заломило, Господи, невже справді доведеться гризти, невже вгризеш? Але вже така затятість, що хочеш гризти — хоч і боїшся зуби поламати. І гризеш. А як? 3 приправою, голубе мій, з приправою. 3 якою? А з такою. Коли вже вона в мене з якоюсь зовсім непрезентабельною мордою чи флюїди від неї скачуть такі, що мої флюїди лякаються, то я заплющуюся й починаю хитрувати. Мріяти починаю, вигадувати, одним словом, займатися ілюзіями. Я собі думаю, що лежу зовсім не з цією, яку товчу, товчу — й ніяк дотовкти негоден, а зовсім з іншою. Зовсім з іншою, а цієї близько нема. Знаєш, це не важко уявити, бо в жінок майже все однакове, ну є відмінності, є, іноді навіть великі відмінності, але коли вночі, та ще заплющитися, та ще коли підключити зорову пам'ять!.. І тоді ти вже займаєшся любов’ю не з цією, що трапилася десь по п’янці у випадковій компанії, а з тією, з якою хочеш. Еге ж, з тією, з якою хочеш, і тут вибір у тебе — необмежений, твій вибір залежить тільки від тебе й від твоєї фантазії, і ніхто не може вплинути на твій вибір. Як то все мені вдається? А дуже просто. Скажімо, уявляю, шо лежу не з цією, а зі своєю першою любов'ю, вона тоді була ще дівчинка, боялася навіть глянути на мене, відверталася, і в неї все тремтіло — губи тремтіли, руки тремтіли, тіло все тремтіло, варто їй було тільки побачити мене біля себе, а як побачила, то заплющувалася і далі все робила з заплющеними очима, й непогано в неї виходило, навіть дуже добре, вона тільки те й робила, що кінчала раз за разом та ще плакала, сльози в неї самі бігли, я зціловував, спивав солоні сльози на мокрому обличчі, а вони течуть і течуть, якась вона була чутлива й весь час тільки приказувала: Ой мамо, ой мамо, ой мамо! І знаєш, коли тільки я починаю згадувати свою першу любов, як вона віддавалася, що я тоді переживав, коли я таки майже фізично відчував, що лежу таки з нею, — тоді в мене з іншою виходило так, наче з нею. Або ж згадував і уявляв учительку фізкультури, десятиборку, брюнетку, двадцяти п'яти років, у неї не кров, а інтернаціональний коктейль, там той коктейль по різних лініях готували і мішали вірмени, осетини, євреї, поляки, росіяни, українці, та й хіба всіх перерахуєш, хто готував коктейль шаленої крові. Та вона і в ліжку була десятиборкою, уже так мене виснажувала, що я ставав ганчіркою. Я виснажувався коло неї за дві-три ходки, а вона знову все зуміє підготувати, що я скаженію й кидаюся на неї, і ми вдвох гарчимо, як собаки. Але ніколи не приходила з порожніми руками. Її батько тоді був директором птахофабрики, він і тепер там директором, то його дочка-брюнетка щоразу приносила чималу макітру курячої печені. І просто курячої печені — в гірших випадках, а в кращих випадках — пупки, пупки, пупки! Або повна макітра курячої печінки! Або повна макітра курячих нутрощів — там тобі і серце, і легкі, і печінка, й оті жовтки-зародки яєць, якими курка не встигла знестися, бо її зарізали й не дали знестися! Ми спершу добре наїдалися, бо такий харч сам до рота проситься, а пізніше,