— Кавалер!
— Так? І хто він? — Моніка очима вказала на Вітольда.
— Гітарист. — Несподівано видала я.
— Нічого собі! Коли ти встигла його закадрити?
— Ще не встигла. Дивись і вчися. — Відпивши від шампанського, я пішла в атаку. Це виявилося не складно, гітарист гурту не зводив з мене очей цілий вечір, тому, коли я підійшла до нього і запропонувала провести себе, він не відмовився. Його звали Еней. Маю надію, що він таки парубок моторний і хлопець хоть куди козак! Не скажу, що він був красень. Але такий собі поганий хлопець з татуїровками. Гарний кандидат на вечір. Павло десь зник, тому мені все ж таки довелося йти з Енеєм. Взявши пальта, ми вийшли з бара. Парубок відразу обійняв мене, так, я дозволю ці вольності, такий вже в мене сьогодні настрій.
— Ну що, крихітко, тобі подобається наш гурт? Чого раніше я тебе не бачив?
— Я щонайвідданіша ваша прихильниця, від сьогодні. — Пальто я не застебнула, тому дуже скоро почала тремтіти від холоду.
— Ти вся тремтиш. Йди до тата, він тебе зігріє. — Йди до тата? Ось тобі й інтелект! А яка різниця! Гітарист від якого тхнуло пивом й дешевими цигарками притягнув мене до себе і незграбно почав цілувати. Лише на мить, я уявила, ніби зі мною стояв Вітольд, і чому в мене виникла така думка? Як би там не було, але цей факт дуже збудив мене. Я притулилась до мого «хлопця на один вечір» і показала йому, що таке справжній поцілунок з самою гарною самкою. Кров кипіла, тому його куртка та мій плащ вже були скинуті на землю. Моя уява малювала Вітольда, який зриває з мене одяг. Я не знала того, що об’єкт мого пристрасного бажання все бачив. Повільно він обходив нас, пильнуючи все дійство.
— Добрий вечір! — Голосно проказав він. Мій гітарист швидко озирнувся.
— Хто це? — Вітольд схопив його за комір і відтягнув від мене.
— Поліція моралі.
— Ой, Вітольд Євгенович. А що ви тут робити?
— Пильную чесноту дівчини.
— Може ви мене поставити на землю? — Професор майже кинув його. Вітольд підняв мій плащ.
— Дон Жуан. Марш звідси.
— Вже йду. — Та що ж таке! Чому його всі лякаються, я натягнула плаття на груди.
— Тримай. — Він протягнув мені плащ, я швидко вдяглася. Мені якось раптом стало холодно, все тіло калатало.
— На самому цікавому зупинили.
— Пішли я тебе проведу.
— Я сама піду. Ти що слідкуєш за мною?
— Розумієш, я саме йшов додому, але ти так голосно стогнала, що я не одразу зрозумів, чи — то благання про допомогу чи що.
— Я думаю, ти бачив, що допомога мені не потрібна.
— Застудишся. — Його з'їдали ревнощі. Вона віддала перевагу цьому слинявому прищавому підлітку. Ми знову йшли мовчки, мені було холодно й огидно від своєї поведінки. А ще я було обурена. За яким правом він вмішується в моє приватне життя? Хоча, мені було соромно і перед ним. Мої зуби вибивали чечітку, тому я нічого не могла сказати. Йшла тремтіла й лютувала.
Він мовчав. Він думав про те, що він щойно зробив невластиву для себе річ. В іншому випадку, він просто не став би навіть йти за ними, але не зараз. Та що ж це з ним? Невже пристрасть так охопила його до цього дівчиська. Хоча… може це просто самолюбство, дух суперництва?
Моє тремтіння дійшло до межі й зуби били голосно, нічого не могла з собою вдіяти.
Вітольд скоса глянув на неї, але не міг собі дозволити обійняти. Тому, прискоривши кроки, вони швидко дійшли до гуртожитку. Мовчки розійшлися. Не роздягаючись я залізла під ковдру, Моніки міцно спала. Скоро і я забулася сном.
Вітольд зайшов до хащі парку. Він вже не був у людській подобі.
На ранок, вкрившись теплою ковдрою, я розповідала новини вчорашнього вечора. Моніка чомусь реготала, час від часу витираючи сльози.
— Я не зовсім розумію твою реакцію.
— Ну, мені приємно, що через тебе цей бабій втрачає голову. Ніколи він ні за ким так не ходив. Торік у мене було три подруги. Чудові, гарні дівчата. Всі вони посварилися через Вітольда. Зненавиділи одна одну, почали робити всілякі капості. Він же продовжував зустрічатися зі всіма трьома. Його бавила ця ситуація. Вони божеволіли через нього.
— А далі, чим все скінчилося?
— Тобі він подобається? — Раптова зміна розмови насторожила мене.
— Ти не відповіла на питання, чим все скінчилося?
— Нічим, вони покинули навчання і в глибокій депресії роз’їхалися по домівках.
— Напевно був скандал! Чому ж його не вигнали?
— По — перше, він спровокував цю ситуацію, але ж за вуха їх не тягнув, по — друге, він має впливових покровителів та й фахівець його рівня дуже цінний, а по — третє, йому пробачили.
— Дивно. З усього перерахованого я зрозуміла тільки одне — він має впливових покровителів.