— Якась ти, дерев’яна. — Він ліг на мене всім своїм обрюзглим тілом і лежав. Мені стало важко, але він не ворушився.
— Вадим? — Я пхнула його у бік, ніякого ефекту. Ледве скинула це тіло з себе, в якому тонули руки. — Так ти спиш! — Я відчула полегшення… Це ж все відьомський напій! Так ось, який наслідок. Тільки — но я хотіла одягнути пеньюар, як двері чорного ходу розкрилися, на порозі стояв оскаженілий Дмитро. Важко дихаючи, він з ненавистю дивився на мене. На ньому не було його звичної ряси, він ніби й не він був.
— Що ти тут робиш?
— Де він?
— Заспокойся. — М’яко сказала я. Побачивши сплячого Вадима, який до того ж хропів як кнур, він стукнув себе по чолу і сів на край ліжка.
— Я божеволію. — Він притягнув мене до себе і поцілував в живіт. — У вас щось було?
— Мертві бджоли не гудуть. Ні, він так напився, що відключився відразу, як ліг.
— Чому ти роздягнута?
— Він наказав. — Я одягнулася врешті. Але не відчувала сорому за свою оголеність.
— Я не міг всидіти на місці. Не міг допустити, щоб до тебе хтось ще торкався. — І додав, — люба, треба вирішити як бути далі. — Що я могла йому відповісти?
— Вір мені. Добре?
— Я не можу допустити, щоб ти жила з іншим чоловіком. Я пішов на гріх заради тебе, я зрадив всі свої ідеали. Свою віру. Мені нема прощення. Але я не жалкую. Хочу аби ти була поруч. Завжди.
— Так і буде. Але трохи доведеться зачекати.
— Чого чекати? Втечемо! Я несу нісенітницю, я знаю. Твій батько знайде нас і вб’є. Мене відлучатимуть від церкви. Хоча, я і сам не зможу в ній залишатися…
— Не переймайся, любий. Бог пробачить тобі, і мені. — Я згадала про контракт. Мені хотілося його заспокоїти, сказати: «Я спокусила тебе обманом, я й отримаю по заслузі. Але це буде потім. Хай так». — Ти мені віриш?
— Так. — Мені здалося, що він був якийсь причинний? Проте всі докори совісті я відкидала зась.
— Поцілуй мене коханий і нічого не питай. Все буде гаразд. — Мені здалося, що він і не слухав мене.
Наступні місяці ми зустрічалися потайки в будинку номер п’ять по вулиці Кривій. Олена вийняла у Ханни там кімнату. Відьма по-змовницьки мені всміхалася. Вони ж зачинялися з Оленою в кімнаті.
Кожного вечора я підмішувала зілля в напої чоловіка. Тепер він не засинав, він просто не міг виконувати свій чоловічий обов’язок. Це мене дуже тішило, і я насолоджувалася тим, як він не може. Однак це мало неочікувані наслідки для мене. Чоловік став агресивним. Все почалося з ляпаса, а вже через деякий час він бив мене. Вадим був жорстоким. Він ненавидів мене так само, як і я його. Олена порадила знов звернутися до відьми. Я боялася, що стане ще гірше. Декілька разів Дмитро хотів вбити його і навіть видавав плани, як ми це зробило. Не знаю навіть, що лякало мене найбільше — побої чоловіка чи те, ким ставав мій коханий. Окрім цього чоловік зривався на мене і через негласну домовленість наших батьків, яку він не міг виконати — ми повинні були подарувати їм онука, спадкоємця обох династій. Мій батько кожен день бував в нас. Для нього головне було мати онука. Сина в нього не було. Мої ж синці він не хотів помічати, як і моя мати. Чоловік суворо попередив, щоб я не базікала про його проблему, в якій, до речі, він звинуватив мене. Його запалі очі виблискували з-під настовбурчених брів, коли він сказав моєму батькові: «Мені підсунули браковану жінку». Наступного ж дня до нас прийшов лікар і оглянувши Вадима, сказав батькам, що не дає гарантій на те, що я взагалі завагітнію, хіба що від повітря. Відчаю батька не було меж. І вперше за багато років, він поклавши руку на моє плече, сказав: «Якщо так, ми знайдемо іншого чоловіка. Головне — спадкоємець. — Надія загорілася в моїй душі. — Звісно, розлучитися ви не зможете, але… Про це ми поговоримо іншим разом».
А план мого батька був такий: якщо Вадимові проблеми не пройдуть, він відправить мене світ за очі, а всім скаже, що я поїхала народжувати. Я ж вільна у виборі кандидата на отця моєї дитини. Це був жах. І я пішла до відьми, знов. Гірше вже бути не може. О, так. Це хоч яка, але надія.
Вадиму я сказала, що знаю одну ворожку в місті, яка може вирішити наші проблеми. На диво він відразу погодився, очі заблищали. Він дав мені грошей, але одну не пустив. Зібрався мене супроводжувати.
— Я чув про цю відьму з Кривої. Кажуть, вона і справді все може. — Так. Я знаю. Хотілося мені сказати. Але промовчала, ніжно поцілувавши його в лоба і пригнічуючи огиду, посміхнулася.