На порозі будинку по вулиці Кривій, як завжди палила висока жінка, чепурно одягнута в чорне.
— Я чекала на вас… — Прошипіла вона, чим дуже здивувала нас обох. Ми пройшли до середини будинку, в ту ж саму розкішну кімнату. Здавалося я була тут ще вчора. Але з того дня мину вже рік.
— Лягайте пан Вадим. Я знаю вашу біду і зможу допомогти. Відьма запалила пахощі, від яких в мене відразу розболілася голова. Він лежав на тахті та ніби заснув. Тихенько ми вийшли в дзеркальну кімнату.
— Навіщо ти прийшла? Ще і його привела.
— Пробачте. Він наполіг. Я нічого не могла придумати, щоб відмовити йому. А це вам, в знак подяки. Мені дуже потрібна ваша допомога. — Я протягнула їй золоту брошку у формі сонечка. Обличчя жінки вмить пом’якшало.
— Не треба було. Вельми дякую. — Радісно вона крутила брошку і жмурилася від задоволення.
— Я поїла його відваром з тої чашу, яку ви мені дали. Але все стає тільки гірше.
— Хіба Дмитро не з тобою?
— Так. Але… Все не так, як я хотіла. Вадим став жорстоким, він б’є мене. Я хочу просто припинити це.
— Добре — добре. Заспокойся. Все буде так, як ти того хочеш. Але це ще не все. Мені потрібно пасмо твого волосся. — Я згодилася.
— О! — Відьма з насолодою нюхала волосся, цей жест викликав в мене відразу. Вона як божевільна кружляла по кімнаті притискаючи його до носа.
Дзеркала в кімнаті були закриті, а замість стола, в центрі, покоїлося велике крісло з високою спинкою, більш схоже на трон. Навколо нього були розташовані свічки, утворюючи пентаграму. Також я звернула увагу на три бочки з яких йшла пара.
— Сідай дитино! — Крикнула відьма, вона була в дуже піднесеному настрої. Я послухалась. Мов очманіла вона почала перекидати бочки. З них на підлогу виливалася рідина — червоного, рожевого і помаранчевого кольорів, вони зливалися в химерні візерунки навколо крісла. Не одна свічка не згасла, вогонь від них підіймався все вище і вище. Я задерла ноги, ужахаючись вогню. Відьма танцювала божевільно, підстрибуючи у гору і співала на весь голос. З кутів почулося шипіння, щось сичало, я хотіла була вже бігти звідси, як відьма вхопила мене за руку:
— Нічого не бійся! — При цих словах вона полоснула мене по руці великим ножем. Від шоку я навіть не змогла закричати. Кров струмилася на підлогу, вогонь вже підступив до обшивки мого трону, поділ плаття зайнявся. Шипіння ставало ближче, тільки — но я помітила істот, схожих на карликів із синіми, майже розтрощеними тілами, вони вилизували кров на підлозі. Вогонь обійняв мої ноги, але жара я не відчувала. Піднятися не могла, голова йшла обертом, рука страшенно боліла, якась твар вчепилася в неї іклами та пила кров. Це була Олена. Вона хихотіла і поглядала на мене. Інші істоти пищали як скажені. Я бачила як горить моє тіло, тхнуло смаженим м’ясом, шкіра червоніла й обвуглилася. Болі не було.
Я не знаю, скільки часу це продовжувалося, мабуть, я втратила свідомість. Але відкривши очі, побачила стелю. Я лежала на полу розкинувши руки та ноги в різні сторони. Рука! Слава Богу вона ціла, моя шкіра, як і раніше, гладка і неушкоджена. Наді мною стояла відьма і читаючи щось на кшталт закляття незрозумілою мовою, сипала на мене попіл. Олени не було. Невже мені все це здалося?
— Вставай. — Вже лагідно сказала вона. — Відьма протягнула мені скриньку із залишками попелу, — це попіл твого тіла. Ти, прийшовши до мене, свідомо відмовилася від того життя, яке тобі було обрано долею. Ти вибрала інше, і тому, тобі треба було попрощатися зі своїм старим тілом. Це добавиш до вина свого чоловіка, хай вип’є. І все.
— Сподіваюся, що більше я до вас не прийду.
— Ну, якщо лише тобі треба буде інший чоловік. — Жарт я не оцінила, все, що сталося настільки виснажило мене, що я ледве могла говорити. Вадим все лежав на ліжку, на часах був той же самий час, коли ми з відьмою залишили його.
— Вадиме, вставай.
— Вже все?
— Так. Майже. Тобі треба ще дещо випити.
— Давай.
— Не зараз. Вдома.
Дорогою назад я мовчала, на відміну від мене Вадим був бадьорим і без перерви балакав. Як же він дратував мене! Прийшовши додому, ми сіли вечеряти. Я висипала попіл в бокал з вином і замислилася, а треба це? Згадуючи все, що сталося у відьми вдома, якесь сумління заговорило до мене. А що, як це зробить мені лише гірше? Так, я ненавиділа його, але якою ціною мастила своє щастя? І чи буде те щастя. Я хотіла просто припинити побої, зневажливе до себе відношення. Що буде, коли він все це вип’є? Може він буде ґвалтувати мене? Від цих всіх думок мені стало моторошно. Крапку в моєму сумлінні поставили його слова, які стали для нього фатальними: «А знаєш, до тебе я ходив до проституток, і ніколи не було таких проблем. Вони знають, як зробити приємно чоловіку. Вони — справжні жінки. А ти… Вочевидь, така огидна мені, що… Сама розумієш. Навіть моє тіло не хоче тебе. Це буде наш з тобою єдиний раз, щоб твій папаша заспокоївся. Мене чекає повне насолоди життя!» І він підморгнув Олені. Завдяки їй, не знаю, що там вона йому робила, але іноді, він був вдоволеним. Рішуче я протягнула йому бокал.