— Тримай.
— За справжніх жінок! — Вадим знов посміхнувся до Олени, — за кохання з ними, за втіху, якої ти ніколи не знала і знати не будеш у селі, куди я тебе відправлю щойно ти завагітнієш! — І залпом випив вино.
— Так, — несподівано навіть для себе, сказала я, — ти настільки потворний і бридкий, що з тобою злигаються лише проститутки й то, за гроші. Ти… глянь на себе. Навіть як би ти був останнім чоловіком на землі, я нізащо, чуєш мене, нізащо не стояла б з тобою навіть на одному клаптику! — Злоба перекосила його обличчя, важке тіло вскочило з місця. Очі стріляли люттю з — під висячих повік.
— Ах ж ти тварюка!.. Я вб’ю тебе! — Він кинувся до мене і стиснув горло. — Вб’ю! — Волав Вадим, піна пішла з його рота, він не тямив, що робив. Краєм ока я бачила Олену, яка стояла в кутку. Ні, вона не була перелякана. Вона нагадувала мені дитину в новорічну ніч, яка нетерпляче чекала, коли дозволять розгорнути подарунки. Ця дівчина всміхалася і кивала на кожне вимовлене його слово. — Ти думала така вся гарна, ти думала я буду в захваті від тебе! Ти стерво! Я знаю про тебе і цього пастора. Я бачив вас. Тепер, ні ти, ні він, більше нічого не побачите. — Це були останні його слова. Раптом, чоловік відпустив мене, тіло його обм’якало, зрештою витягнулося немов струна, він збліднув і впав мертвим. В голові промайнуло «так тобі й треба». Ледве віддихавшись, я відповзла від нього.
— Він — наш! — Зашепотіло щось над вухом. Ті самі потвори, з синіми тілами із будинку відьми, повиповзали звідусіль і потягли тіло Вадима. Олена закричала і впала на коліна. Вона простягала до нього руки. Щось пішло не так. З переляку я вибігла з кімнати, наштовхнулася на служницю. Я ридала зі страху.
— Моя пані, що сталося? — Хоча вся прислуга в будинку чула наш огидний скандал.
— Там… — Але ридання завадили мені сказати. Та хіба могла я сказати що там?
В цей же вечір приїхали мої та Вадимові батьки. Де він, ніхто не знав, знайти його теж не могли. Від мене не вдалося добитися ані слова. Я лише хрипіла, горло сяяло красномовними синцями від рук душогуба. Я сказала, що ми посварилися і він пішов. Це підтвердив конюх. На моє здивування. Він сказав, що бачив як пан брав коня і кудись вирушив. Три дні продовжувалися розшуки, але…я не горювала. Не було ані жалю, ані крихти сумління. Зрозумівши, що Вадима не знайдуть, я відчула полегшення. Розібратися з Оленою в мене не було сил. Крім того, вона давала свідчення про події тієї ночі на мою користь.
— Ваш син збіг! — Кричав мій батько, — він не витримав проблем. Він хотів вбити мою дитину, може вона звісно на це і заслуговує, але, ви знаєте що?! Вчора його бачили у пані Зої, отже, йому захотілося такого кохання! — Батьки Вадима, щоб не підіймати скандал, компенсували грошима відсутність сина і вирішили через рік розлучити нас. Батько погодився. Звичайно, він звинувачував мене, що я не змогла втримати чоловіка, в той момент я пожалкувала, що не залишила трошки попелу. Вжахнувшись цієї думки, я нарешті зрозуміла, що накоїла. Я стала іншою, я вбила чоловіка, так чи інакше, цей гріх був на мені. Хоча, оплакувала свій вчинок недовго. Я знову звернулася до Ханни за зіллям, тепер, для свого батька. Проте попередила, як воно повинно діяти. Адже тепер стала помічати синці й на матері. Куди я раніше дивилася! З мамою ми зговорилися, я відкрила їй те, що наробила. Але вона не жахнулася, а попросила міцнішого зілля. Від нього батько став поблажливим і спокійним. Він виконував все, що ми йому казали. Мати припинила бути заляканою і вогник життя заблищав у неї в очах.
Мої часті зустрічі з коханим зробили своє діло — придушили сумління, в корені. Дмитро пішов з церкви. Скандалу завадив мій батько. Він в один момент став дуже люб’язний до Дмитра, тягнувся до нього як до сина. Закляття відьми працювало. Мій жахливий батько став ручним, м’яким і поступливим. Через два місяці його розбив інсульт, він не помер, але був немічним. Я ненавиділа його, і раділа. Я стала іншою. Та відьма, тоді, спалила мою душу. Тільки, в той час я це не розуміла.
Гроші роблять своє діло, в церкві скоро забули про відступника Дмитра.