Пишно-дерев'яна, зеленувато-гола жінка, що поверх поривно відстовбурчених персів бурштиновими очима дивиться просто перед себе з-під здійнятих догори й недбало перехрещених рук із розчепіреними пальцями. І ось ця жінка, ця галіонна фігура приносила біду. Різьбареві, що зажив слави виготовленням таких дерев'яних галіонів, цю фігуру замовив купець Портінарі, звелівши відтворити форми однієї юної фламандки, любої його серцю. Та щойно ця зелена фігура піднеслася під бугшпритом галеаса, саму дівчину, як тоді часто траплялося, звинуватили в чаклунстві. Але перше ніж її охопило яскраве полум'я, вона, не витримавши тортур, виказала свого покровителя, флорентійського купця, а заразом і різьбара, який так вдало відтворив її форми. Розповідали, що Портінарі повісився, позаяк боявся вогнища. А різьбареві повідрубували обидві його обдаровані руки, щоб йому вже не кортіло виготовляти з відьом галіонні фігури. Ще не завершився в Брюґе той процес, що привернув до себе таку велику увагу — адже Портінарі був дуже багатий чоловік, — як судно з тією галіонною фігурою вже опинилося в руках піратської ватаги Пауля Бенеке. Синьйор Тані, другий купець, відразу впав від піратської сокири. Сам Пауль Бенека теж не довго топтав ряст: за кілька років він не засяг помилування в патриціїв рідного міста, і його втопили в дворі Ярусної вежі. Судна, на які після смерти Бенеке ставили ту фігуру, відразу, ще в гавані, й згоряли, до того ж вогонь перекидавсь і на сусідні судна. Згоряло все, крім, певна річ, самої фігури, — вогонь її просто не брав, а завдяки своїм гармонійним формам вона знов і знов знаходила любителів з-поміж судновласників. Та скоро лиш та бабера посідала своє одвічне місце на носі судна, як за спиною в неї серед доти миролюбних моряків спалахував бунт, і команда відчутно меншала. Безславний похід данцизького флоту під орудою вельми талановитого Ебергарда Фербера проти Данії в тисяча п'ятсот двадцять другому році завершився падінням Фербера й кривавим заколотом у самому місті. Щоправда, в історії йдеться про релігійний розбрат (у двадцять третьому році протестантський пастор Геґе повів натовп іконоборців на штурм сімох міських парафіяльних церков), але нас так і пориває скласти провину за цю довготривалу напасть на галіонну фігуру: ніс ферберського судна прикрашала саме вона.
Коли через п'ятдесят років Стефан Баторій узяв місто в облогу й не домігся успіху, Каспар Єшке, абат Олівського монастиря, в своїх проповідях відверто звинуватив у всьому галіонну фігуру, оту гріховну баберу. Польський король одержав її в дарунок від міста, возив із собою в польовому таборі й прислухався до її лихих порад. Ми не знаємо, який вплив та дерев'яна дама мала на шведські походи проти міста, на багаторічне ув'язнення релігійного фаната доктора Еґідіуса Штрауха, що провадив таємні перемовини зі шведами, а також вимагав спалити на вогнищі ту зелену бабенцію, яка знов повернулась до міста. Ходять темні чутки про те, нібито один поет на ім'я Опіц, що втік із Сілезії, на кілька років знайшов притулок у місті, однак дуже молодим помер, бо десь на горищі знайшов ту згубливу різьблену деревину й спробував оспівати її у віршах.
Аж наприкінці вісімнадцятого сторіччя, у добу поділів Польщі, пруссаки, яким довелося брати місто силоміць, видали королівсько-прусську заборону на «дерев'яну Ніобу». Так її вперше документально назвали на ім'я і відразу евакуювали чи, правильніше сказати, ув'язнили до тієї ж таки Ярусної вежі, в дворі якої колись утопили Пауля Бенеке й саме з галереї якої я вперше (і то успішно!) випробував, на що здатний мій голос на відстані, — ув'язнили для того, щоб серед щонайвингуканіших витворів людської фантазії, тобто знарядь тортур, вона спокійнісінько перебула собі все дев'ятнадцяте сторіччя.