Але я — я не знаю. Я не знаю, приміром, що то за люди ховаються нині під бородами Дідів Морозів, не знаю, що носить такий Дід Мороз у торбі, не знаю, як закручують крани й перекривають газ, бо трубами вже знов — чи, може, й досі — тече передріздвяна неділя, не знаю — може, то тільки проба, не знаю, кому ця проба потрібна, не знаю, чи повірю я, що вони, слід надіятися, з любов'ю чистять газові крани, щоб вони кукурікали, не знаю, якого ранку, якого вечора, не знаю, чи це взагалі залежить від пори дня, бо любов часові не підвладна, а надія не має кінця-краю, а віра не знає меж, тільки знання й незнання прив'язані до часу й меж і здебільшого завчасу завершуються бородами, торбами й мигдалем, отож я знов мушу сказати: я не знаю, ні, я таки не знаю, чим вони, наприклад, начиняють кишки й чиї кишки можна начиняти, і не знаю, чим їх узагалі треба начиняти, хай навіть ціну кожної начинки написано — ретельно чи недбало, але в кожному разі читабельно, і все ж я не знаю, з чого складається ціна, не знаю, де, в яких словниках вони вишкрябують назви начинок, не знаю, чим вони начиняють словники і чим — кишки, не знаю, чиїм м'ясом, не знаю, чиєю мовою. Слова означають, різники замовчують, я краю кружальцями, ти розгортаєш книжки, я читаю те, що до вподоби мені, ти не знаєш, що до вподоби тобі. Ковбасні кружальця й цитати з кишок та книжок — і ми ніколи не довідаємось, кому довелося замовкнути навік, кому довелося заніміти, щоб було чим начиняти кишки, щоб заговорили книжки, густо-густо списані, напхані й спресовані; ні, я не знаю, я тільки здогадуюся: книжки й кишки начиняють словами й ковбасним фаршем ті самі різники, і нема ніякого Павла, того чоловіка звали Савл, він Савлом і був і, бувши Савлом, розповідав людям із Коринта про нечувано дешеві ковбаси, які він називав Вірою, Надією й Любов'ю, які розхвалював за те, що їх легко перетравлює шлунок, які він і понині накидає людям у щораз новому й новому образі Савла.
Але торговця іграшками вони в мене відібрали, прагнучи разом із ним зжити зі світу й іграшки.
Був собі один музикант, звали його Майн, і він чудесно грав на трубі.
Був собі один торговець іграшками, звали його Маркус, і продавав він бляшані барабани, полаковані білим і червоним.
Був собі один музикант, звали його Майн, і тримав він чотирьох котів, одного з яких звали Бісмарк.
Був собі один барабанщик, звали його Оскар, і він дуже любив торговця іграшками.
Був собі колись один музикант, звали його Майн, і він забив коцюбкою на смерть чотирьох своїх котів.
Був собі один годинникар, звали його Лаубшад, і він був членом товариства захисту тварин.
Був собі колись один барабанщик, звали його Оскар, і вони відібрали в нього торговця іграшками.
Був собі один торговець іграшками, звали його Маркус, і він забрав із собою з цього світу всі іграшки.
Був собі колись один музикант, звали його Майн, і якщо він не помер, то живе й досі і знов чудесно грає на трубі.
КНИГА ДРУГА
Брухт
День відвідин. Марія принесла мені нового барабана. Разом із бляшанкою вона хотіла була подати мені через ґратки біля ліжка й чек із крамниці іграшок, але я відмахнувся й натискав кнопку в ногах доти, доки прийшов Бруно, мій санітар, і зробив те, що робив щоразу, коли Марія приносила мені нового, загорненого в синій папір барабана. Бруно розв'язав шпагата на пакунку, папір відпав, і санітар майже врочисто дістав подарунка, а папір знову ретельно згорнув. Аж тепер Бруно з моєю новою бляшанкою в руках статечно ступив — а коли я кажу «статечно ступив», то саме статечну ступу й маю на увазі, — до умивальника, пустив теплу воду й обережно, щоб не подряпати ні білого, ні червоного лаку, відліпив від обичайки цінника.