Уже на Макс-Гальбе-плац я здогадався, що Лео й не думає вести мене до Брьозена чи Нойфарвасера. Метою цього нашого пішого переходу від самого початку могли бути лише кладовище в Заспе та фортечний рів, поряд з якими було по-сучасному обладнане поліційне стрільбище.
Від кінця вересня й до кінця квітня трамваї пляжних маршрутів ходили тільки кожних тридцять п'ять хвилин. Коли ми проминули останні будинки ланґфурського передмістя, назустріч нам виїхав трамвайний ваґон без причепа. Відразу по цьому нас перегнав трамвай, що очікував цього зустрічного вагона на стрілці Маґдебурґштрасе. Уже майже перед самим заспенським кладовищем, де була ще одна стрілка, нас спершу наздогнав, теленькаючи дзвоником, один трамвай, а потім повз нас проїхав другий, зустрічний, який стояв і чекав уже давно, — ми бачили його крізь туман, бо спереду на ньому, щоб його було краще видно, горів волого-жовтий ліхтар.
Перед очима в Оскара ще стояло плискувате й похмуре обличчя вожатого із зустрічного трамвая, а Лео вже стяг його з асфальту на сипкий пісок, який нагадував про те, що скоро почнуться прибережні дюни. Кладовище правильним квадратом обступав цегляний мур. Хвіртка з південного боку, вся в іржавому мереживі й замкнена тільки про людське око, легко прочинилася перед нами. На жаль, Лео не дав мені роздивлятися поперекошувані, ось-ось ладні впасти чи й уже впалі ницьма надгробки, зроблені здебільша з грубо обтесаного ззаду й з боків, а спереду шліфованого чорного шведського граніту або з діабазу. Замість дерев кладовище прикрашували п’ять чи шість миршавих приморських сосон, що опинилися тут хтозна-яким дивом. Матуся, ще як була жива й дивилася з вікна трамвая на цей занедбаний куточок, надавала йому перевагу перед рештою таких тихих місць. Але тепер вона лежала в Брентау. Земля там була масніша, там росли в'язи й клени.
Не встиг я серед цього гнітючого запустіння оговтатись, як Лео вже вивів мене з кладовища через відчинену й без ґраток хвіртку в мурі з північного боку. Одразу за муром ми опинилися на рівній піщаній місцині. У клубах туману чітко вирізнялися сосни, дрік, шипшинові кущі, що ніби пливли до берега. Озирнувшись на кладовище, я відразу завважив, що частина його північного муру свіжопобілена.
Під цим муром, що стояв, мов новий-новісінький, і був сліпучо білий, як пожмакана сорочка на Лео, мій проводир раптом прибрав заклопотаного вигляду. Він напружено заходив туди-сюди розгонистими кроками — схоже, рахуючи їх, рахуючи вголос і, як Оскар гадає й досі, латиною. Потім Лео проспівав якийсь текст, що його вивчив, либонь, ще в семінарії. Метрів за десять від муру Лео поставив в одному місці мітку, тоді поклав майже під самісіньким побіленим і, як мені здалося, там і сям поштукатуреним муром якусь паличку, причім робив він усе це лівою рукою, бо в правій і далі стискав патронну гільзу, й нарешті, ще досить довгенько щось пообмірявши та пошукавши, поставив біля самісінької тієї палички порожню, трохи звужену вгорі залізну посудину, в якій колись було свинцеве ядро — було доти, доки хтось, зігнувши вказівного пальця, пошукав запобіжника, намагаючись не натиснути на гачок передчасно, а потім усе ж таки прогнав свинець із дому, й той перебрався до іншого місця, принісши комусь смерть.
Отак ми й стояли. У Пришелепка Лео патьоками текла слина. Він склав навхрест рукавички, проспівав латиною ще щось і змовк, бо поруч не було нікого такого, хто вмів би, як і годиться в літургії, співати з ним поперемінно. Потім Лео обернувся й почав роздратовано, нетерпляче поглядати поверх муру на Брьозенське шосе, скидаючи голову в той бік щоразу, коли трамваї, здебільшого порожні, зупинялися на стрілці, дзвінками попереджали один одного про себе, щоб не зіткнутися, й нарешті роз'їжджалися. Лео, мабуть, очікував людей, яких спостигло горе. Одначе ніхто ні йшов пішки, ні приїздив трамваєм — ніхто, кому Лео своєю рукавичкою міг би засвідчити співчуття.
Один раз над нами прогуркотіли літаки, що заходили на посадку. Ми не позадирали голів, ми витримали ревіння моторів і знехтували нагодою переконатися, чи то сідають, блимаючи вогнями на кінчиках крил, справді три «Юнкерси-52».