І ми з Марією лишились у вітальні самі. Марія вже не схлипувала; задумливо, ледве чутно насвистуючи, вона натягала трусики. Потім довго розгладжувала сукню, якій на канапі довелося непереливки. А тоді ввімкнула радіо й почала прислухатися до повідомлення про рівень води у Віслі й Ногаті, і коли сказали, скільки води в нижній течії Мотлау, й оголосили, навіть заграли вальс, вона зненацька, ні з сього ні з того знов скинула трусики, пішла на кухню, загуркотіла там тазиком і пустила воду; я почув, як спалахнув газ, і здогадався: Марія надумала влаштувати собі сидячу ванну.
Щоб не бачити в уяві цього досить прикрого видовища, Оскар зосередився на мелодії вальсу. Якщо мене не зраджує пам'ять, кілька тактів Штрауса я навіть вибив на барабані й мав від того неабияке задоволення. Потім радіостанція урвала музику, щоб зробити екстрене повідомлення. Оскар одразу подумав про якусь звістку з Атлантичного океану й не помилився. На захід від Ірландії кільком підводним човнам пощастило потопити сім чи вісім кораблів загальною водотоннажністю стільки й стільки тисяч брутто-реєстрових тонн. Окрім того, ще одна група підводних човнів в Атлантичному океані пустила на дно майже стільки ж брутто-реєстрових тонн. Особливо відзначився підводний човен під командуванням капітан-лейтенанта Шепке; а втім, це міг бути й капітан-лейтенант Кречмер, у кожному разі один із цих двох, а може, то й зовсім третій, такий самий уславлений капітан-лейтенант уже потопив найбільше брутто-реєстрових тонн, а ще, чи на додачу, й англійського ескадреного міноносця класу «ікс-ігрек».
Поки я намагався відтворити на барабані пісню про Англію, яку пустили відразу після екстреного повідомлення, й переробив її майже на вальс, до вітальні ввійшла Марія з масажним рушником через плече й стиха промовила:
— Ти чув, Оскарчику, — знов екстрене повідомлення. Якщо вони коїтимуть таке й далі...
Не пояснюючи Оскарові, що ж буде, якщо таке коїтиметься й далі, Марія сіла на стілець, на спинку якого Мацерат звичайно накидав свого піджака. Мокрого рушника вона згорнула в ковбасу й досить гучно, навіть не фальшивлячи, насвистувала під радіо солдатську пісню про Англію. А коли пісня скінчилась і по радіо знов залунала вічно юна мелодія вальсу, Марія ще раз просвистіла кінцівку пісні й вимкнула ту гавкалку на миснику. Махрову ковбасу вона лишила на столі, сіла й поклала пухкенькі долоні на коліна.
У вітальні стало тихо-тихо, тільки годинник на підлозі подавав голос усе гучніше й гучніше, і Марія, схоже, вже замислилася над тим, чи не краще було б увімкнути приймача знов. Та, зрештою, передумала. Вона ввіткнулася чолом у масажну ковбасу на столі, руки її спорснули з колін і позвисали майже до самого килима. Марія заплакала — нечутно й рівно.
Оскар питав себе, чи Марії не соромно, адже він застав її в такій прикрій ситуації. І я надумався її розвеселити. Я вислизнув з вітальні й у темній крамниці, серед пакуночків із пудингом та желатинових листочків знайшов мішечка, який, коли в напівтемному коридорі я роздивився його ближче, виявився шипучим порошком із присмаком маренки. Ця знахідка дуже потішила Оскара, бо іноді в мене складалося враження, ніби з-поміж усіх порошків той, що з присмаком маренки, Марії до вподоби найдужче.
Коли я повернувся до вітальні, Марія лежала правою щокою на тому ж таки масажному рушнику, згорненому ковбасою. І руки в неї так само звисали, безпорадно погойдуючись, між коліньми. Оскар підійшов з лівого боку й розчаровано побачив, що очі в неї заплющені й сліз у них не видно. Я терпляче дочекався, поки вона підвела повіки, вії на яких трохи позлипалися, й простяг їй мішечка. Але Марія на мою маренку навіть не глянула; здавалося, вона дивиться крізь мішечок і крізь Оскара.
«Мабуть, очі в неї запливли слізьми», — спробував я знайти для Марії виправдання і, недовго радившись із самим собою, поклав діяти рішучіше. Оскар забрався під стіл, підповз до Маріїних ніг — вони стояли носаками трохи всередину, — схопив її ліву руку, що майже торкалася пучками килима, повернув її долонею до себе, надірвав зубами мішечка, висипав половину порошку в безвладно підставлене мені блюдце, капнув трохи слини, устиг побачити, як порошок різко зашипів — і дістав від Марії досить болючого копняка в груди, від якого Оскар відлетів на килим аж під середину столу.
Попри біль, я ту ж мить підхопився на ноги й виліз із-під столу. Марія вже також підвелася. Важко дихаючи, ми стояли одне навпроти одного. Потім Марія схопила зі столу рушника, витерла собі ліву долоню, пожбурила те, що стерла, мені під ноги й обізвала мене бридким паскудником, уїдливим карликом, здурілим гномом, якому вже давно місце в дурдомі. Потім схопила мене за комір, дала запотиличника, облаяла бідолашну мою матусю, що дала життя такому вилупкові, а коли я хотів був закричати, коли я вже націлився на всі шибки у вітальні й у всьому світі, запхала мені до рота отого самого масажного рушника, який, коли спробуєш його перекусити, виявляється твердішим від яловичини.