Відпустила мене Марія аж тоді, коли Оскарові пощастило не лише побагровіти, а й посиніти. Тепер мені нічого не варто було потрощити своїм криком усі склянки й шибки в кімнаті, а тоді — вже вдруге — й скло на циферблаті годинника. Але я не закричав, я дав ненависті опанувати мене, і вона поселилася в моїй душі так надовго, що й тепер, коли Марія переступає поріг моєї палати, я відчуваю її між зубами, як відчував тоді масажного рушника.
Настрій у Марії мінявся швидко, тож вона, відпустивши мене, добродушно засміялася, хутко знов увімкнула радіо, потім, насвистуючи під нього вальс, ступила до мене й на знак примирення покуйовдила мені чуба, що я, власне, завжди любив.
Оскар зачекав, поки Марія підійде зовсім близько, а тоді обома кулаками зацідив її знизу вгору в те самісіньке місце, куди вона впускала Мацерата. І коли вона, перше ніж я встиг ударити вдруге, перехопила мої кулаки, я вп'явся в те розтриклятуще місце зубами й, не розтискаючи їх, упав разом із нею на канапу, краєм вуха встигнуши почути, що по радіо пообіцяли передати ще одне екстрене повідомлення. Проте Оскар уже не бажав слухати жодних повідомлень, і тому ви не довідаєтесь від нього, хто, що і скільки там пустив на дно, бо я, заридавши ридма, розтис зуби й так і лишився нерухомо лежати на Марії, що плакала від болю, тоді як Оскар плакав від ненависти й від кохання, і хоч кохання вже заступала кам'яна знемога, кінця-краю йому все ж таки не було.
Нести знемогу до пані Ґреф
Його, самого Ґрефа, я недолюблював. Він, сам Ґреф, недолюблював мене. Недолюблював я Ґрефа й тоді, коли він змайстрував мені барабанну машину. Навіть тепер, коли такі вперті антипатії Оскарові не до снаги, Ґрефа я однаково недолюблюю, хоч його вже й на світі нема.
Ґреф торгував городиною. Тільки нехай це не вводить вас в оману. Він не йняв віри ні в картоплю, ні в савойську капусту, хоч добре знався на городництві й любив поприкидатися садоводом, шанувальником природи й вегетаріанцем. Та саме через те, що Ґреф не їв м'яса, він і не був справжнім городником. Він просто не здатний був розмовляти про польові культури як про польові культури. «Ви тільки погляньте на цю рідкісну картоплю! — частенько чув я, як він звертався до своїх покупців. — Бачите оцю соковиту, налиту бульбу, що прибирає щораз нових форм і водночас лишається така цнотлива й чиста! Картоплю я люблю, бо вона зі мною розмовляє!» Певна річ, справжній торговець городиною не має права казати це і збивати з пантелику своїх покупців такими балачками. Он моя бабця Ана Коляйчек, яка на картопляних полях і виросла, й постаріла, навіть у найурожайніші на картоплю роки могла кинути хіба що таких кілька слів: «Атож, цей рік бульби троха більші, ніж торік». І це тоді, коли й Ана Коляйчек, і її брат Вінцент Бронський від урожаю на картоплю залежали куди більше, ніж городиник Ґреф, якому неврожайного року на картоплю було досить і врожаю на сливи.
Ґреф узагалі ні в чому не знав міри. Невже йому так треба було носити в крамниці отого зеленого фартуха? Хіба ж то не пихатість — хизуватися перед покупцями своїм зеленим, як шпинат, нагрудником і, всміхаючись, із розумним виглядом називати його «зеленим фартухом нашого милостивого садівника Господа Бога»?! До того ж він ніяк не міг забути про свої скаутські захоплення. Щоправда, той загін йому довелося розпустити ще в тридцять восьмому — на хлопчаків нацупили коричневі сорочки й охайну чорну зимову форму, а проте колишні скаути, чи то в цивільному, чи то в новій формі, частенько й регулярно навідувалися до колишнього свого поводиря й разом з ним, вирядженим у позичений у милостивого Господа Бога садівничий фартух, під його гітару співали вранішніх пісень, вечірніх пісень, похідних пісень, пісень ландскнехтів, урожайних пісень, пісень про Діву Марію, своїх і чужоземних народних пісень. А позаяк Ґреф не проґавив часу й став членом націонал-соціалістського моторизованого корпусу, від сорок першого року називав сам себе не лише городником, а й «протиповітряником», окрім того, міг принагідно послатися на двох колишніх скаутів, які тим часом дечого домоглися в лавах юнґфольку (один із них став фенляйнфюрером, а другий — штамфюрером), то окружне управління гітлерюґенду офіційно дозволило проводити в Трефовому картопляному підвалі пісенні вечори. Ба більше, ґаушулюнґсляйтер Льобзак закликав Ґрефа влаштовувати такі самі пісенні вечори в учбовому центрі Єнкау під час проведення там окружних навчальних курсів. На початку сорокових років Ґреф з одним учителем народної школи дістав спільне завдання укласти для округу Данциг — Західна Пруссія збірник молодіжних пісень під гаслом «Співайте з нами!». Книжка вдалася на славу. Ґреф одержав з Берліна листа за підписом райхсюґендфюрера, і городника запросили до столиці на зліт хормейстерів.