Одне слово, так Гедвіґ Бронеька, тепер уже Гедвіґ Елєрс, знову переступила поріг нашого дому й привела з собою на хрестини мого сина Курта не лише свого ортебауернфюрера, а й колишнього свекра Вінцента Бронського, а також його сестру Ану. Мацерат, схоже, знав про все заздалегідь, бо гучно й щиро привітав обох стареньких ще надворі, під вікнами в сусідів, а коли моя бабця вже у вітальні запустила руку під свої чотири спідниці й дістала подарунка на хрестини — вгодовану гуску, — промовив:
— І нащо було так клопотатися, мамо?! Я тобі й так радий, навіть як ти приходиш із порожніми руками. Аби лиш прийшла.
Такі слова бабці прийшлись, однак, не до шмиги, їйбо хотілося почути, чого варта її гуска. Отож вона ляснула долонею по жирній птасі й невдоволено сказала:
— Та не тра' так ламатись, Альфредику. Це ж бо гуска не кашубська, а фольксдойчська і смакуватиме тобі так, як бувало до війни.
Так усі національні проблеми було залагоджено, і вже аж перед самісінькими хрестинами виникли деякі ускладнення, бо Оскар відмовився переступати поріг протестантської церкви. Навіть коли вони дістали з таксі мого барабана й спробували звабити мене до церкви тою бляхою, раз у раз запевняючи, буцімто до протестантської церкви можна вільно входити навіть із барабаном, я й далі лишався набурмосеним католиком і ладен був радше пробелькотіти коротеньку загальну сповідь на вухо його велебности Вінке, ніж вислуховувати протестантську проповідь на хрестинах. Мацерат здався. Мабуть, через те, що побоювався мого голосу й можливого відшкодування збитків, пов'язаних із ним. Отож я, поки в церкві хрестили мого сина Курта, сидів собі в таксі, розглядав потилицю водія, вивчав у дзеркальці в нього над головою Оскарову фізію, пригадував власні хрестини багато років тому й численні спроби його велебности Вінке вигнати диявола з малого Оскара.
Після хрестин посідали обідати. Зсунули докупи два столи й почали з «черепашачого» супу, хоч насправді його варили на яловичині. Ложки раз у раз цокали об краї тарілок. Ті, хто поприїздив із села, гучно сьорбали. Ґреф відставив мізинця. Гретхен Шефлєр той суп наче відкушувала. Густа поверх ложки на весь рот усміхалась. Елєрс поверх ложки розмовляв. Вінцент тремтів і не міг потрапити ложкою до рота. Тільки дві старі жінки, бабця Ана й матінка Тручинська, були цілком і повністю зосереджені на своїх ложках. Оскар випав, якщо можна так сказати, зі своєї ложки, вшився з кімнати й, поки за столом іще сьорбали суп, знайшов у спальні Куртову колисочку. Він хотів поміркувати над своїм сином, а вони там нехай горбляться над своїми ложками, чимдалі бездумніші, чимдалі вичерпаніші, хоч і черпають ложками в себе суп.
Блакитний тюлевий балдахінчик над плетеним візочком на коліщатах. Візочок був дуже високий, отож спершу я загледів лише щось рожево-синювате й зморщене. Тоді я став на барабан і міг уже краще роздивитися свого сонного сина, що нервово здригавсь уві сні. Ох, ці батьківські гордощі, вони завжди прагнуть високих слів! Та позаяк тут, біля візка з немовлям, мені не спало на думку нічого, крім короткої фрази: «Коли Куртові сповниться три роки, я подарую йому барабана», і позаяк мій син нічим не виказував, що там у нього в голові, й позаяк я міг лише сподіватися, що він піде в батька й матиме тонкий слух, то я ще раз, уже вкотре, пообіцяв йому барабана на третій день народження, а тоді зліз зі своєї бляшанки й знову спробував щастя серед дорослих у вітальні.
Вони там саме досьорбали свій так званий «черепашачий» супчик. Марія принесла консервований зелений горошок у маслі. Мацерат відповідав за печеню й подавав її сам. Він скинув піджака, в самій сорочці нарізав свинину — скибку за скибкою, і обличчя його, коли він схилявся над тим ніжним, соковитим м'ясом, було таке розкуто-лагідне, що я мимоволі відвів погляд.
Городникові Ґрефу подавали окремо. Йому принесли консервованої спаржі, круто зварених яєць і хрону зі сметаною, позаяк вегетаріанці м'яса не їдять. Та, як і решта гостей за столом, він узяв собі кавалок м'ятої картоплі, тільки присмачив її не підливою з печені, а розтопленим на сковорідці маслом, що його дбайлива Марія на тій невеличкій сковородці, яка шкварчала, з кухні йому й принесла. Усі пили пиво, а в Трефовій склянці стояв підсолоджений фруктовий сік. Розмовляли про оточення під Києвом, на пальцях підраховували загальну кількість полонених. Прибалт Елєрс у підрахунках виявився збіса метким, після кожних ста тисяч він спритно виставляв угору одного пальця, а потім, коли розчепірені пальці на обох руках позначали мільйон, знов починав загинати пальця за пальцем і так лічити далі. Коли тему російських військовополонених вичерпали — через щораз більші числа вона помалу втрачала цінність, і зацікавлення нею згасало, — Шефлєр заходився розповідати про підводні човни в Ґотенгафені, а Мацерат тим часом нашіптував на вухо моїй бабці Ані, що на корабельні в Шіхау мають сходити зі стапелів по два підводні човни щотижня. Городник Ґреф, своєю чергою, пояснив усім, чому підводні човни мають сходити зі стапелів не кормою вперед, а облавком. Він намагався цей процес ще й унаочнити, показуючи все на миґах, і ті з гостей, котрі захоплювалися підводними човнами, пробували старанно й незграбно наслідувати його рухи. Коли ліва рука Вінцента Бронського надалася зобразити човна, що занурювався на глибину, старий перекинув свою склянку з пивом. Бабця хотіла була його за це висварити, але Марія її вгамувала, сказавши, що це дрібниці, назавтра скатерку, мовляв, однаково треба буде прати, а коли на хрестинах люди сідають за стіл, то без плям, мовляв, не обходиться, це ж бо звичайна річ. Цієї миті надійшла матінка Тручинська з ганчіркою й почала вимочувати правою рукою калюжу пива на столі; в лівій руці вона тримала кришталеву вазу з шоколадним пудингом, посиланим тертим мигдалем.