Не те що я розгнівався на свого наставника. У подальші роки я на всіх тумбах шукав афіші вар'єте й цирків, сподіаючись побачити ім'я Бебри, і таки двічі й побачив: воно стояло там разом з ім'ям синьйори Розвіти, одначе я й пальцем не кивнув задля того, щоб зустрітися з друзями.
Я здався на волю випадку, але випадок не траплявся, бо якби наші з Беброю шляхи перетнулися були вже восени сорок другого, а не роком пізніше, то Оскар ніколи не потрапив би в науку до Ліни Ґреф, а став би учнем у наставника Бебри. А так я день при дні, нерідко вже рано-вранці перетинав Лабесвеґ, переступав поріг городницької крамниці, для годиться спершу крутився з півгодинки біля самого Ґрефа, який чимдалі більше перетворювався на такого собі дивакуватого любителя помайструвати, спостерігав, як він складає свої чудернацькі механізми, що дзенькали, пищали, завивали, вищали, й підштовхував його ліктем, коли до крамниці входили покупці, бо на ту пору Ґреф майже не сприймав уже того, що діялося довкола. Що ж сталося? Що зробило колись такого відвертого, всякчас ладного пожартувати садівника й друга молоді таким мовчуном, що змусило його так замкнутися в собі, обернутись на химерника, на досить занедбаного, чимдалі старішого чоловіка?
Молодь до нього вже не навідувалась. Нова паросль Ґрефа не знала. А колишніх його прихильників ще скаутських часів війна розкидала по всіх фронтах.
Польова пошта приносила спершу листи, потім — лише листівки, а одного дня Ґреф кружним шляхом дістав звістку про те, що його улюбленець Горст Донат, напочатку — скаут, потім — фенляйнфюрер у юнґфольку, вже армійським лейтенантом загинув на річці Донець.
Відтоді Ґреф і почав старіти, він уже не дбав про свій зовнішній вигляд, з головою поринув у майстрування, отож у його городницькій крамниці тепер було більше всіляких механізмів із дзвіночками та пристроїв із завиванням, ніж, скажімо, картоплі чи капусти. Певна річ, свою справу зробило й загальне становище з постачанням, адже тепер продукти до крамниці привозили рідко й нерегулярно, а Ґреф, на відміну від Мацерата, не вмів скористатися давніми зв'язками й зажити на оптовому ринку слави доброго клієнта.
Похмурий вигляд мала крамниця, і можна було, власне, лише радіти, що оті безглузді, чудернацькі Трефові дзенькалки й пищалки хоч якось, та заповнювали й прикрашали її інтер'єр. А мені було до вподоби те, що породжував його майстровитий, однак дедалі плутаніший розум. Коли тепер я розглядаю макроме, творіння рук мого санітара Бруно, то мимоволі пригадую Трефову колекцію. І достоту, як оце Бруно має насолоду від мого насмішкуватого й воднораз поважного зацікавлення його художніми забавками, так і Ґреф тішився по-своєму, якось неуважно, коли помічав, що мені подобається котрась із його музичних саморобок. Той чоловік, який роками не звертав на мене жодної уваги, тепер розчаровано зітхав, коли за півгодинки я покидав його крамницю, перетворену на майстерню, й вирушав до Ліни, його дружини.
Про мої відвідини, що тривали здебільшого дві — дві з половиною години, багагато не розкажеш. Коли Оскар переступав поріг, та жінка, що цілими днями не вибиралася з ліжка, озивалась до нього:
— А, це ти, Оскарчику. Ну, то ходи ближче, а як хочеш, то й залазь під пуховик, бо в кімнаті холоднеча, а Ґреф протопив лиш тіль-тіль.
І я пірнав до неї під пуховик, а барабана й ті дві палички, якими щойно орудував, лишав біля ліжка; погостювати зі мною в Ліни я дозволяв лише третій паличці, вже стертій і трохи жилуватій.
Лягаючи до Ліни в ліжко, я навіть не роздягався. Отак, як був, у вовні, оксамиті й шкіряних черевиках я залазив у постіль, а потому, хоч і минало чимало часу й доводилося добряче попріти, виконуючи напружену роботу, вибирався з-під збитого пуховика в тому ж таки, майже непом'ятому одязі.