Кілька перших разів я, вилізши з Ліниного ліжка, відразу йшов до городника й ще трохи набридав йому випарами його дружини. Але потім у нас завівся звичай, якого я залюбки дотримувався. Ще поки я лежав у Ґрефихиному ліжку, докладаючи останніх зусиль, городник ступав до спальні з повним тазиком теплої води, ставив його на ослінчик, поряд клав рушника й мило, а тоді так само мовчки, жодним поглядом не обтяжуючи ліжко, виходив за двері.
Оскар здебільшого швиденько зрікався запропонованого йому тепла в тому сімейному гнізді розпусти, поспішав до тазика й заходжувався ретельно обмивати й себе, й таку активну в ліжку третю барабанну паличку; я ж бо розумів, що Ґрефові був нестерпний дружинин запах, хай навіть той запах діставався йому з других рук.
А отакого, свіжопомитого, мене приймав цей майстровий чоловік з дорогою душею. Він показував мені всі свої механізми й демонстрував різноманітні їхні голоси, і я ще й досі дивом дивуюся, чому Оскар із Трефом, попри такі довірливі, хоч і запізнілі, взаємини, не потоваришували, чому Треф і далі був мені чужий і чому він викликав у мене хіба що співчуття, але аж ніяк не симпатію.
У вересні сорок другого — я саме без усякого там шуму, й гаму, й тарараму відбув свій вісімнадцятий день народження, а по радіо шоста армія вже займала Сталінград — Треф спорудив барабанну машину. У дерев'яному каркасі він підвісив дві шальки, наповнені й зрівноважені картоплинами, потім брав з лівої шальки одну картоплину, ваги спрацьовували й відмикали запірний пристрій, який, своєю чергою, давав хід прикріпленому до каркаса барабанному механізму. Механізм починав рухатися, скреготати, брязкати, гуркотіти, бились одна об одну тарілки, гучно лунав ґонґ, і все це завершувалося деренчливим, трагічно кокафонічним фіналом.
Мені ця машина сподобалась, і я знов і знов просив Ґрефа запустити її. Адже Оскар гадав, що майстровий городник придумав і спорудив машину задля нього й лише для нього. Та дуже скоро я збагнув, що помилився. На думку зробити машину городника наштовхнув, може, і я, але змайстрував він її все ж таки для себе, бо її фінал знаменував і його фінал.
Був ранній, чистенький ранок у жовтні — такий ранок може навіяти лише північно-східний вітер. Я раненько вийшов з помешкання матінки Тручинської й, коли Мацерат саме підіймав жалюзі на дверях бакалійної крамниці, вже стояв надворі, поруч із ним. Він вивільнив пофарбовані в зелене планки, і вони з гуркотом поповзли вгору. Спершу мене обдало хмарою бакалійних запахів, що зібралися за ніч у крамниці, а вже тоді я дістав вранішній поцілунок від Мацерата. Перше ніж з'явилася Марія, я перетнув Лабесвеґ, відкидаючи зі сходу на захід довгу тінь на бруківку, бо праворуч, на сході, над Макс-Гальбе-плац, самотужки бралося вгору сонце, вдаючись до того самого способу, яким, либонь, скористався барон Мюнхгаузен, коли витягував себе за власну чуприну з болота.
Той, хто, як і я, знав городника Ґрефа, також непомалу здивувався б, побачивши, що о цій порі вітрини його крамниці ще завішані, а двері замкнені. Щоправда, в останні роки Ґреф ставав чоловіком дедалі дивакуватішим, одначе досі крамницю він відчиняв і зачиняв хвилина в хвилину. «Чи він, бува, не занедужав?» — подумав Оскар, але відразу це припущення й відкинув. Бо хіба ж міг Ґреф, хто ще торік узимку, нехай уже й не так регулярно, як у минулі роки, але все-таки вирубував у кризі Балтійського моря ополонки й купався в них, — хіба ж міг цей син природи, хоч вік у нього вже й давався взнаки, за одну ніч узяти та й занедужати? Привілеєм вилежуватися в ліжку широко користалася його дружина, до того ж я знав, що м'яку постіль Ґреф зневажає і любить спати на розкладачках і твердих нарах. Та й не було в світі такої хвороби, яка б могла прикувати городника до ліжка.
Я став перед його замкненою крамницею, озирнувся на нашу, побачив, що Мацерат уже всередині, й аж тоді обережно вибив на барабані кілька тактів, сподіваючись на тонкий слух Ґрефихи. Не треба було дуже й тарабанити, щоб друге вікно праворуч від дверей відчинилося. Ґрефиха — в самій нічній сорочці, голова вся в папільйотках — виткнулася, притискаючи до грудей подушку, над квітковою коробкою на підвіконні.
— Та входь уже, Оскарчику! Чого ж ти стовбичиш, коли надворі така холоднеча!
Замість пояснення я постукав барабанною паличкою по залізній віконниці на вітрині.
— Альбрехте! — гукнула Ґрефиха. — Альбрехте, ти де? Що там скоїлось?