Звісно, те, що ми показували, було не казна-що, але це розважало людей, допомагало їм забути і про фронт, і про відпустку, це викликало сміх, нестримний сміх, бо коли над нами почали вибухати бомби, струсонувши й заваливши погрібець з усім, що в ньому було, погасивши й звичайне, й аварійне освітлення, коли все вже попадало й перемішалось, у тій темній, задушливій домовині й далі раз у раз прохоплювався сміх.
— Бебро! — чулися голоси. — Не мовчи, Бебро!
І добрий, непохитний і невичерпний Бебра відгукнувся на поклик, заходився грати в темряві клоуна, викликаючи з присипаного тлуму вибухи реготу, а коли публіка зажадала Раґуну й Оскарнело, прокричав:
— Синьйора Ррраґуна дуже стомилася, любі мої олов'яні солдатики! Та й малюк Оскарнело нехай трішки подрррімає — задля Великого німецького рррайху й остаточної перрремоги!
А насправді вона, Розвіта, лежала зі мною й сполохано тремтіла. Зате Оскар сполохано не тремтів і все ж таки лежав з Розвітою. Її сполоханість і мій героїзм звели наші руки докупи. Я шукав її сполоханість, вона шукала мій героїзм. Зрештою, я вже й сам почав трохи тремтіти, але мій героїзм уже перейшов до неї. І коли я прогнав її сполоханість перший раз і вселив у неї героїзм, мій чоловічий героїзм підвів голову вдруге. На той час мій героїзм мав прекрасних вісімнадцять років, і Розвіта — вже й не знаю, на якому році свого життя і вкотре вже — сповна віддавалася своїй завченій полохливости, від якої міцнів мій героїзм. Бо на її ощадно виліпленому тілі, де, однак, нічого не бракувало, так само як і на її обличчі, роки, що звичайно залишають по собі глибокі сліди, не позначились. Така собі Розвіта Раґуна віддавалася мені з полохливістю й героїзмом, не позначеними впливом часу. І ніхто ніколи не довідається, скільки років мала та ліліпутка, яка завдяки моєму героїзму позбувалася своєї полохливости під час великого повітряного нападу на столицю райху, коли нас засипало в погрібці «Томас» і поки нас відкопували люди з протиповітряної оборони, — дев'ятнадцять чи дев’яносто дев'ять. А щодо Оскара, то йому мовчати про це ще легше, адже він і сам не знає, хто подарував йому ті справді перші обійми, що відповідали його фізичним розмірам, — героїчна стара баба чи сполохана покірна дівчина.