БЕБРА. Мої окуляри... Допоможіть мені, Ланкесе.
ЛАНКЕС. Так ось, там написано: «Герберт Ланкес, року тисяча дев'ятсот сорок четвертого». Назва: «МІСТИКА, ВАРВАРСТВО, НУДЬГА».
БЕБРА. Цими словами ви зважилися назвати все наше сторіччя.
ЛАНКЕС. Як бачите!
БЕБРА. Може, через років п'ятсот чи й тисячу, коли тут провадитимуть реставраційні роботи, в бетоні знайдуть собачі кісточки.
ЛАНКЕС. Що тільки підтвердить слушність моєї назви.
БЕБРА (врай збуджено). Любий мій друже, чим був би час і чим були б ми, якби не наші творіння...Одначе подивіться на Фелікса й Кіті, моїх акробатів. Вони роблять вправи на бетоні!
(Тим часом Розвіта, Оскар, Фелікс і Кіті вже тривалий час передають одне одному, з рук до рук клаптик паперу, на якому вони щось пишуть.)
КІТІ (з ледь відчутною саксонською вимовою). Ви тільки погляньте, пане Бебра, що можна робити на бетоні! (Стає на руки й іде.)
ФЕЛІКС. І сальто-мортале на бетоні ще ніхто не бачив. (Перекидається через голову.)
КІТІ. От якби нам таку сцену насправді!
ФЕЛІКС. Тільки нагорі тут трохи вітер дме.
КІТІ. Зате тут не так душно й не смердить, як у всіх кінотеатрах. (Звивається у вузол.)
ФЕЛІКС. Нам тут, нагорі, навіть спало на думку скласти віршика.
КІТІ. Чому «нам»? Ця ідея спала на думку Оскарнело й синьйорі Розвіті.
ФЕЛІКС. Але ж і ми помагали, коли не виходила рима.
КІТІ. Ще одне слівце — і віршик готовий!
ФЕЛІКС. Оскарнело питає, як називаються оті рослини на березі.
КІТІ. Бо їх треба вставити у віршик.
ФЕЛІКС. А то в ньому не буде чогось дуже важливого.
КІТІ. Та скажіть же нам, пане солдат! Як вони називаються, оті рослини?
ФЕЛІКС. Мабуть, йому не можна, а то ще ворог підслухає.
КІТІ. Але ж ми більш нікому не розкажемо, їй-бо.
ФЕЛІКС. Ми питаємо лиш через те, що інакше це буде вже не мистецтво.
КІТІ. А він так старався, наш Оскарнело.
ФЕЛІКС. А як гарно він уміє писати зютерлінськими літерами!
КІТІ. Хотіла б я знати, де тільки він так навчився.
ФЕЛІКС. Не знає тільки, як називаються оті рослини.
ЛАНКЕС. Якщо пан капітан дозволять...
БЕБРА. Ну, коли це тільки не військова таємниця, яка може позначитися на результаті війни...
ФЕЛІКС. Коли вже Оскарнело так хоче знати...
КІТІ. Коли вже без цього не виходить віршик...
РОЗВІТА. Коли вже всім нам так кортить довідатися...
БЕБРА. Коли вже я вам офіційно наказую...
ЛАНКЕС. Та це ми наставили їх на той випадок, коли підуть в атаку танки або коли з моря висадиться десант. А позаяк у них такий вигляд, то ми називаємо їх ромелівською спаржею.
ФЕЛІКС. Ромелівська...
КІТІ. ...спаржа? Тобі це підходить, Оскарнело?
ОСКАР. Підходить! (Записує слово й передає клаптик паперу з віршиком Кіті, що стоїть на бункері.)
КІТІ (звивається у ще тугіший вузол і починає декламувати віршика, ніби в класі біля шкільної дошки).