АҐНЕТА. Агов, сестро Схоластика!
СХОЛАСТИКА. Аґнето! Сестро Аґнета!
АҐНЕТА. Чую, чую, сестро Схоластика!
СХОЛАСТИКА. Вертайте назад, дитино моя! Сестро Аґнета!
АҐНЕТА. Не можу! Ноги несуть мене самі!
СХОЛАСТИКА. Тоді помоліться, сестро, щоб повернути назад!
АҐНЕТА. Повернути з болем?
СХОЛАСТИКА. Ні, з милосердям.
АҐНЕТА. І з радістю?
СХОЛАСТИКА. Та моліться ж, сестро Аґнета!
АҐНЕТА. Та я молюся, молююся! А ноги несуть мене далі й далі!
СХОЛАСТИКА (вже тихіше). Аґнето! Сестро Аґнета!
АҐНЕТА. Чую, сестро Схоластика!
(Черниці зникають. Тільки вряди-годи на задньому плані ще промайнуть їхні парасольки. Платівка дограє до кінця. Біля входу в бункер дзвонить польовий телефон. Ланкес зіскакує з даху бункера, бере трубку, решта й далі їдять.)
РОЗВІТА. І треба ж таке — щоб тут, у нетрах безмежної природи та був телефон!
ЛАНКЕС. «Дора-сім» слухає! Обер-єфрейтор Ланкес.
ГЕРЦОГ (повільно виходить з телефонною слухавкою і дротом праворуч, раз у раз спиняється й промовляє в слухавку). Ви що, спите, обер-єфрейторе Ланкес? І це тоді, коли перед «Дорою-сім» щось пересувається?! Видно ж як на долоні!
ЛАНКЕС. То черниці, пане обер-лейтенант.
ГЕРЦОГ. Які там черниці? А якщо не черниці?
ЛАНКЕС. Черниці, черниці. Видно ж як на долоні.
ГЕРЦОГ. Ви, мабуть, ніколи не чули про маскування, еге? А про п'яту колону? Англійці вдаються до цього споконвіку! Приходять начебто з Біблією, а тоді раптом — бабах!
ЛАНКЕС. Вони збирають крабів, пане обер-лейтенант...
ГЕРЦОГ. Негайно мені очистити берег, зрозуміло?
ЛАНКЕС. Слухаюся, пане обер-лейтенант! Але ж вони просто збирають крабів...
ГЕРЦОГ. Вам давно вже пора лежати за кулеметом!
ЛАНКЕС. Але ж вони тільки шукають крабів! Почався відплив, і черниці для дитячого садка...
ГЕРЦОГ. Наказую вам!
ЛАНКЕС. Слухаюся, пане обер-лейтенант! (Зникає в бункері.)
(Праворуч виходить Герцог з телефоном.)
ОСКАР. Розвіто, прошу тебе, затисни вуха. Зараз буде стрілянина, як у «Вохеншау».
КІТІ. Ой, який жах! Я зав'яжуся ще в тугіший вузол!
БЕБРА. Я теж майже певен, що зараз ми таки дещо почуємо.
ФЕЛІКС. Треба знов завести грамофона. Не так буде чути!
(Фелікс заводить грамофона. Група «The Platters» співає «Великого дурисвіта». Під повільну, трагічно протяглу музику татакає кулемет. Розвіта затискає собі вуха. Фелікс робить стійку на голові. На задньому плані в небо здіймаються п'ять черниць із парасольками. Голка на платівці збивається, музика повторюється, потім — тиша. Фелікс стає на ноги. Кіті розв'язує свій вузол.
Розвіта похапки збирає до кошика рештки сніданку. Бебра з Оскаром допомагають їй. Усі спускаються з даху бункера. З нього виходить Ланкес.)
ЛАНКЕС. Якби в пана капітана знайшлася для оберєфрейтора ще одна сигаретка...
БЕБРА (його люди злякано збиваються позад нього до гурту). Пан солдат забагато курить.
БЕБРИНІ ЛЮДИ. Забагато курить!
ЛАНКЕС. Це через бетон, пане капітан.
БЕБРА. А якщо одного дня бетону не стане?
БЕБРИНІ ЛЮДИ. Бетону не стане.
ЛАНКЕС. Бетон безсмертний, пане капітан. Лише ми та наші сигарети...
БЕБРА. Я знаю, знаю. Разом із димом розтанемо й ми.
БЕБРИНІ ЛЮДИ (повільно відступають). Разом із димом!
БЕБРА. А бетон оглядатимуть і через тисячу років.
БЕБРИНІ ЛЮДИ. Через тисячу років!
БЕБРА. І знаходитимуть собачі кісточки!
БЕБРИНІ ЛЮДИ. Собачі кісточки.
БЕБРА. І ваші навскісні формації в бетоні.
БЕБРИНІ ЛЮДИ. Містика, варварство, нудьга!
(Ланкес лишається сам; курить.)
І хоч за сніданком на бетоні Оскар брав слово рідко або й зовсім не брав, він, однак, не міг не записати цієї розмови, адже вона відбувалася на Атлантичному валу напередодні висадження союзників, та й того оберєфрейтора і художника на бетоні Ланкеса ми ще знов зустрінемо, коли на інших сторінках гідно поціновуватимемо повоєнну добу й наш бідермаєр, що тепер розквітнув пишним квітом.
На набережній нас усе ще очікував бронетранспортер. Обер-лейтенант Герцог розгонистими стрибками підскочив до своїх підлеглих. Важко хекаючи, він вибачився перед Беброю за той невеличкий інцидент.
— Заборонена зона — це таки заборонена зона! — сказав він, допоміг жінкам забратися в машину, потім дав водієві якісь вказівки, і ми вирушили назад до Бавена.
Доводилося поспішати, і ми ледве встигли пообідати, бо о другій годині мали виступати в Рицарській залі отого чарівного норманського замочку, що ховався за тополями край села.