Фігури вони не знайшли. А поруч зі мною в кріслі важко сиділа матінка Тручинська; голова в неї погойдувалась, і все ж таки ми з цією жінкою робили одну справу, бо поки Оскар долав відстань своїм голосом, вона долала відстань своїми думками, відшукувала в небі свого синочка Герберта, а на центральній ділянці групи військ «Центр» — свого синочка Фріца. Та й старшу доньку Густу, яка на початку сорок четвертого вийшла заміж і перебралася до Рейнської области, їй теж доводилося розшукувати в далекому Дюсельдорфі, бо саме там було помешкання обер-кельнера Кьостнера; тепер доля закинула його до Курляндії, отож Густа мала змогу пізнавати його і втішатися ним якихось два тижні, поки він був у відпустці.
Це були мирні вечори. Оскар сидів біля ніг у матінки Тручинської, трохи імпровізував на барабані, потім діставав із духовки в кахельній грубі зморшкувате печене яблуко, які їдять беззубі баби й діти, зникав у темній спальні, відводив на вікні чорний папір для затемнення, ледь прочиняв вікно, впускав до кімнати трішечки ночі й морозу і цілеспрямовано посилав свій далекосяглий голос — тільки не до тремтливої зірки, та й на Молочному Шляху йому не було чого робити, а посилав він голос на Вінтерфельдплац, а там не до радіостанції, а до отієї коробки навпроти, де містилися один побіля одного кабінети окружного проводу гітлерюґенду.
Коли погода стояла ясна, мені досить було попрацювати якусь хвилинку, не довше. Тим часом печене яблуко трохи хололо на прочиненому вікні. Жуючи, я повертався до матінки Тручинської та свого барабана, невдовзі лягав спати, не маючи сумніву, що трясуни, поки Оскар спить, ім’ям Ісуса грабують партійні каси, крадуть віддруковані харчові талони й — що було ще важливіше — службові печатки, чисті бланки та списки гітлерюґендівських патрулів.
З підробними паперами я поблажливо давав Смаженому Осетрові й Мокроступові виробляти все, що їм заманеться. Головним ворогом у ватаги були патрулі. То нехай хлопці й виловлюють своїх противників скільки душа забажає, нехай їх трясуть, нехай, як висловлювався й робив Вутлекрад, полірують їм яйця!
Від цих заходів, які були ще тільки увертюрою і справжніх моїх планів не виказували, я тримався збоку й не можу стверджувати, трясуни то чи не трясуни у вересні сорок четвертого зв'язали двох великих цабе з патрульної служби, зокрема й Гельмута Найтберґа, якого всі жахалися, й утопили в Мотлау, трохи вище від Коров'ячого мосту.
А ось те, нібито трясуни, як подейкували згодом, підтримували зв'язки з піратською групою «Едельвейс» із Кьольна на Райні, нібито польські партизани з Тухельського бору якось впливали на наші дії, ба навіть керували ними, я, хто стояв на чолі ватаги в двох особах — Оскара й Ісуса — хочу рішуче заперечити й назвати просто баєчкою.
На процесі нам намагалися накинути також зв'язки зі злочинцями й змовниками, які готували замах двадцятого липня, — тільки через те, що Путин батько, Август фон Путкамер, був у дуже тісних взаєминах із фельдмаршалом Ромелем і наклав на себе руки. Путя, хто за всю війну бачив батька разів, може, чотири-п'ять, до того ж мимохідь і щоразу з новими погонами, довідався про цю, по суті, байдужу нам офіцерську історію вже аж на процесі і розплакався так жалюгідно й ганебно, що Вутлекрадові, який сидів поруч із хлопчиною, довелося на очах у суддів добряче його трясонути.
Лиш один-однісінький раз за весь час нашої діяльности дорослі спробували встановити з нами контакт. Робітники з верфи — як я відразу запідозрив, комуністичної закваски — надумали через наших учнів із Шіхауської верфи зміцнити там свій вплив, а з нас зробити таке собі червоне підпілля. Ті учні не дуже й заперечували. А ось гімназисти рішуче відкинули будь-які політичні тенденції. Юний помічник зенітників Містер, цинік і теоретик трясунів, на одному із зібрань ватаги свою думку висловив так:
— З партіями ми взагалі не маємо нічого спільного, ми боремося проти наших батьків, матерів та решти дорослих, цілком незалежно від того, за що вони чи проти чого.
І хоч Містер таки добряче перебільшував, усі гімназисти однаково його підтримали, й у ватазі трясунів дійшло до розколу. Учні з Шіхауської верфи — і я з цього приводу дуже шкодую, бо хлопці вони були тямущі — заснували свою спілку й далі називали себе трясунами, незважаючи на те, що Смажений Осетер і Мокроступ проти цього заперечували. На процесі — бо їхня лавочка накрилася разом із нашою — їх звинуватили в тому, що на території верфи вони підпалили плавучу базу підводних човнів. У вогні жахливою смертю загинула понад сотня підводників і морських курсантів, що проходили там курс підготовки. Пожежа спалахнула на палубі й не дала команді, що спала в каютах унизу, вибратися нагору, а коли курсанти, яким ледве сповнилося по вісімнадцять років, спробували повискакувати крізь ілюмінатори й урятуватись у воді, то позастрягали сідницями, вогонь, що тим часом швидко розгорівся, охопив їх ззаду, і бідолах довелося пристрілювати з моторних баркасів, бо кричали вони надто гучно й довго.