Зібрали свідчення з різноманітних тартаків, відомості з рідних общин: Бранка з'явився на світ у Тухелі, Коляйчек народився в Торні. Незначні розбіжності в свідченнях старіших плотарів і далеких родичів. Але ж глек доти воду носить, доки йому вухо урветься. Коли розслідування вже набуло такого розмаху, велика вервечка плотів дісталася до німецьких земель, і від Торна її взяли під таємний нагляд, а там, де плоти причалювали, за ними просто пильно стежили.
«Хвостів» за собою мій дід помітив аж після Діршау. Він їх очікував. Але інертність, що ним тоді опанувала й межувала з меланхолією, певно, не дала йому десь біля Лецкау чи Кеземарка зважитися на втечу, яка в такій знайомій місцевості та ще з допомогою кількох плотарів, прихильних до нього, ще могла увінчатися успіхом. Після Айнлаґе, коли плоти повільно, раз у раз підштовхуючи один одного, ввійшли в Мертву Віслу, поряд з плотами підкреслено непомітно поплив рибальський катер з аж надто численною командою на борту. Відразу за Пленендорфом з прибережного очерету вискочили обидва моторні баркаси портової поліції й заходилися вздовж і впоперек борознити та збурювати води Мертвої Вісли, які своїм чимдалі гнилішим запахом нагадували про наближення порту. А за мостом після Гойбуде вже починався заіюроджувальний ланцюг «синіх». Лісосклади навпроти Клавітерської верфі, невеличкі човнові верфі, лісопорт, що розширювався в бік Мотлау, причали всіляких тартаків, власний причал фірми з родичами, які прийшли зустрічати плотарів, — і повсюди «сині», тільки на другому боці, біля Шіхау, їх нема, там скрізь прапорці, там діється щось інше — либонь, щось має зійти зі стапелів, там сила-силенна людей, того ж і чайки такі збуджені, там відбувається свято. Чи не на честь мого діда?
Аж коли дід побачив, що в лісопорту повно синіх мундирів, коли баркаси щораз лиховісніше почали лягати їхнім курсом, а хвилі від них уже накочувалися на плоти, аж коли він збагнув, що весь цей недешевий захід влаштовано задля нього, аж тоді в ньому прокинулася колишня коляйчеківська душа палія, він вигнав із себе м'якого Бранку, вислизнув зі шкури члена добровільної пожежної дружини Бранки, на повен голос і вже не затинаючись відхрестився від заїкуватого Бранки й кинувся тікати — тікати плотами, отими широкими хисткими площинами, тікати босоніж отим неструганим паркетом, перестрибуючи з колоди на колоду, в бік Шіхау, де на вітрі весело майорять прапорці, тікати вперед усіляким лісоматеріалом, туди, де щось стоїть на стапелях, — сплавникові боятися води нема чого, — де виголошують гарні промови, де ніхто не гукне Бранку, а Коляйчека й поготів, де саме лунає: «Я нарікаю тебе ім’ям «Корабель Його Величности «Колумб», Америка, водотоннажність понад сорок тисяч тонн, тридцять тисяч кінських сил, корабель Його Величности, курильний салон для пасажирів першого класу, на лівому борту — кухня для пасажирів другого класу, мармурова гімнастична зала, книгозбірня, Америка, корабель Його Величности, коридор гребного валу, прогулянкова палуба, «Хвала тобі у вінку переможця!», гюйс-прапор порту приписки, за штурвалом стоїть принц Гайнріх, а мій дід Коляйчек босоніж, ледве торкаючись ногами кругляків, — назустріч духовій музиці, «народ, у якого такі державці...», з плота на пліт, народ вітає його радісними вигуками, «Хвала тобі у вінку переможця!..», і всі гудки на верфі, й гудки суден, що саме стоять у порту, й буксирів та прогулянкових пароплавів, «Колумб», Америка, свобода, а за ним — два баркаси, очманілі від радощів, з плота на пліт, плоти Його Величности, баркаси перетинають йому шлях і все псують, тож доводиться спинитись, а він так добре був розігнався, а тепер стоїть сам-самісінький на плоту й уже бачить Америку, і ось баркаси підходять з обох боків, що ж, доведеться відштовхнутись — і дід уже у воді, пливе до плота, що входить у Мотлау. А тепер мусиш пірнати під воду — через баркаси, й сидіти під водою — через баркаси, а пліт насувається на нього, й цим плотам нема кінця-краю, бо кожен пліт породжує новий пліт: пліт від плоту твого, й на віки вічні — пліт.
На баркасах повимикали двигуни, і пари очей заходилися безжально шастати по водяній поверхні. Та Коляйчек розпрощався з усім остаточно, він уник духової музики, гудків, суднових дзвонів і корабля Його Величности, уник промови принца Гайнріха з нагоди освячення й шалених чайок Його Величности, вигуків «Хвала тобі у вінку переможця!» й рідкого мила Його Величности, по якому сходив зі стапелів корабель Його Величности, уник Америки й «Колумба», усіх додаткових поліційних розслідувань — уник під безкінечним плотом.
Дідового трупа так ніколи й не знайшли. Але я, той, хто твердо вірить, що дід знайшов свою смерть під плотом, хоч-не-хоч мушу, щоб не втратити довіри до себе, подати тут усі версії його дивовижного порятунку.